Театр і авангард

Початок двадцятого століття. Авангард крокує Європою, змінюючи бачення ролі мистецтва в житті суспільства. Відтак і в українських містах зʼявляється безліч авангардних шкіл та угруповань. Українські митці не обмежуються живописом – вони активно включаються в усі види мистецтва, не оминувши увагою й театр. 

На перший план вийшли сміливі візуальні рішення, яскраві ескізи костюмів, складні конструкції декорацій, які вражають публіку. Авангард сміливо увійшов у життя українського театру й назавжди змінив його.

Vivid Fusion розповідає про трьох українських митців, які присвятили себе театрові й додали йому особливого мистецького бачення.

ОЛЕКСАНДРА ЕКСТЕР

Коли мова заходить про театральну сценографію українських митців, то найперше нашу увагу привертає постать Олександри Екстер, яка, завдяки своїм сміливим реформаторським ідеям, здійснила справжню революцію в театральній сфері.

Її заслужено називали «Пікассо сценографії», адже вона була однією з перших художниць, які поєднали засоби кубізму, футуризму та супрематизму в сценографії. Але на цьому її експерименти не обмежувались: у виставі «Ромео і Джульєтта» (1921) режисера Олександра Таїрова вона авангардно переосмислила архітектурні елементи готики та ренесансу.

Яскравим прикладом її сценографічної майстерності стало оформлення вистави «Фаміра Кіфаред» І. Анненського в Камерному театрі О. Таїрова:

«Замість пишного антуражу, О. Екстер запропонувала створити на сцені цілу систему рухомих, лаконічних, чітко геометричних майданчиків для акторів. Сценічне дійство відбувалося і на кону, і на трапах, і на сходинках. Це давало можливість повніше розкрити пластику виконавців, режисерові – створювати виразні композиції, а наявність на сцені дзеркал, різних блискучих фактур перетворювала драматичну гру на яскраве видовище. Сам О. Таїров наголошував, що декорації О. Екстер були «ритмічним каркасом дії».

Наталія Столярчук. УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРД. Навчальний посібник. Видання друге, змінене та доповнене. Луцьк: Вежа-Друк, 2021. 81 с.

Екстер вирізнилась в театральній сценографії і в Парижі, створюючи авангардні костюми та декорації. Яскраві кольори її костюмів вражали паризьку аудиторію не менше, ніж її складні сценографічні конструкції. 

«Однією із перших робіт, створених у Парижі, став ескіз до «Іспанської пантоміми» для балету Кельнської опери (1925). Його композиція складала декількох прямокутних дерев’яних площадок. Конструкція була розрахована так, що місце події становило систему горизонтальних і нахилених площин та декількох сходинок у глибині».

Протягом свого життя Екстер створила безліч ескізів для театральних костюмів, які вражають художньою довершеністю й сьогодні. Своє авангардне бачення вона реалізувала завдяки яскравим кольорам та динамічним формам.

Екстер зробила внесок в театральну сферу не лише як сценографка, але і як викладачка. У 1916 році вона відкрила в Києві власну мистецьку школу, збираючи навколо себе талановитих молодих митців. Серед них – Вадим Меллер і Анатоль Петрицький, які продовжили її справу реформування театральної сценографії.

ВАДИМ МЕЛЛЕР

Окрім школи Олександри Екстер, Меллер також навчався в Паризькій і Мюнхенській академії. Будучи вже відомим завдяки багатьом мистецьким виставкам у Європі, Меллер поринув з головою в роботу театрального сценографа в театрі ім. Г. Михайличенка та «Березіль» Леся Курбаса.

«Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра», – казав Курбас і був вірний цій ідеї до кінця до свого життя. Курбас руйнував стереотипи та створював нове унікальне мистецьке бачення, у чому йому активно допомагав Меллер. 

«Дійство розгорталось на кількох рівнях, на пандусах, драбинах, у додаткових порталах. Не лише сходи, а й складніші спіральні конструкції використовували українські театри. Молодий театр режисера Леся Курбаса, у якому працювали Петрицький і Меллер, був видовищем нового типу, пропонував міським глядачам подумати над особливостями осучаснення гумору та саспенсу народного «сокиринського» вертепу».

Клочко Діана. Український авангард і народне мистецтво. Український ПЕН. 27.01.2023. URL: https://pen.org.ua/ukrayinskyj-avanhard-i-narodne-mystectvo.

У «Березолі» Меллер створив декорації до таких вистав, як «Жовтень», «Газ», «Джиммі Гіґґінз», «Макбет», «Секретар профспілки». У своїй роботі він використовував принципи кубофутуризму та конструктивізму. У 1925 році за свої сценографічні конструкції Меллер отримує золоту медаль на Міжнародній виставці сучасного індустріального й декоративного мистецтва в Парижі, відкриваючи себе Європі не лише як живописця, але й як видатного сценографа.

Яскравим прикладом сценографії Меллера є його робота над виставою «Машиноборці» режисера Фавста Лопатинського. Режисер хотів надати своїй виставі ефекту механізованості й одночасності дійства. І Меллер допоміг йому реалізувати цю ідею.

«”Механізованість” режисерського рішення проявилася передовсім у сценографії В. Меллера, який спорудив на кону складну багатоповерхову конструкцію з численними драбинами й натягнутими тросами. У центрі, трохи в глибині, знаходилося гігантське “машинне колесо”, у середині якого були конструктивні помости вертепного характеру зі змінними площинами. Цей “чудернацький діючий агрегат” нагадував чи то пропелера, чи то вітряка, зробленого з тонких планок, що водночас був і символом п’єси, і своєрідною завісою, оскільки оберти колеса розпочинали кожний новий епізод».

Ганна Веселовська. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ АВАНГАРД / ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА. Київ: Фенікс, 2010. 72 с.

Окрім декорацій, Меллер також є автором багатьох ескізів для театральних костюмів. Його ескізи для «Ассирійських танців» та «Мефісто» захоплюють не лише ідеями костюмів, але й поєднанням кольорів та складною площинністю, що надає їм мистецької цінності.

Вадим Меллер присвятив своє життя театру навіть після репресій та Другої світової війни. У 1948–1953 роках він обіймав посаду головного художника Театру музичної комедії, а пізніше став головним художником Театру імені Івана Франка у Києві. Заради власної безпеки не згадував про свою колишню роботу із Лесем Курбасом і був більш обережним у своїй праці. Визначним досягненням цього періоду стала його робота над виставою «Король Лір» В. Шекспіра, яку поставив режисер В. Оглоблін у театрі ім. І. Франка. 

Вадим Меллер помер у 1962 році, залишивши після себе винятковий живописний та сценографічний спадок.

АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ

Анатоль Петрицький захоплювався театром ще з дитинства, коли в сирітському притулку створив трупу та поставив п’єсу «Принцеса Кульбаба». Уже тоді Петрицький проявив себе як сценограф, створивши усі декорації для постановки.

«У сиротинці я в десять років вперше побачив оперу “Демон” Антона Рубінштейна, а в Театрі “Соловцов” (один з перших стаціонарних театрів Києва з постійною трупою, створений в 1898 р. Миколою Соловцовим) “Недоросток” Дениса Фонвізіна. Враження важко описати. Треба прожити в притулку, оточеному високим парканом, бути одягненим у смердючі лахи, голодним настільки, що ми крали шматки хліба із помиїв для свиней. Театр справив на мене враження раю, не тільки незрозумілою для мене грою, а й усім… Від переживань я ридма ридав».

Олександр Рудяченко. Анатоль Петрицький. На Золотоворітській квітнутимуть каштани. Ковчег. URL: https://www.kovcheh.ua/uk/reader/anatol-petrickij-na-zolotovoritskij-kvitnutimut-kashtani (дата звернення: 09.10.2023).

У 1918 р. Лесь Курбас запросив Петрицького на посаду головного художника Молодого театру. Там він став сценографом для багатьох вистав театру, зокрема таких, як «Осінь», «Кандіда», «Затоплений дзвін», «Різдвяний вертеп» тощо.  

Петрицький завжди мав безліч ідей для незвичних постановок. У виставі «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера (1918 р.) він створив своєрідний «ігровий майданчик» для акторів, а в спектаклі «Різдвяний вертеп» (1919 р.) продумав складну двоповерхову конструкцію, модернізувавши вертепну традицію на сцені.

Однак пропрацювати там він зміг лише один рік, адже в 1919 році Молодий театр злився з Державним драматичним театром, утворивши Перший державний драматичний театр Української радянської республіки ім. Т. Г. Шевченка. У 1919 році Петрицький долучився до заснованого Лесем Курбасом театру української музичної драми. Там він почав працювати над оперою «Тарас Бульба». Однак працювати довелося в непростих умовах.

«Робота тривала у напружених умовах, у той час влада в Києві змінювалася майже щодня. До Києва увірвалися денікінці, у приміщення Укрмуздрами втрапила бомба, розпочалася пожежа, у якій згоріли костюми, декорації й навіть ескізи Петрицького».

 Анатоль Петрицький. Ua Scenography. URL: https://www.uascenography.com/scenograph/anatol-petrytskyj.

Серед вистав, поставлених разом з Курбасом, особливо вирізнялася постановка «Гайдамаків», що стала останньою в їхній співпраці. Художник використав мінімалістичне рішення: сцена була оформлена простою сірою тканиною, з якої також були створені костюми для групи з десяти жінок. Інші актори грали в традиційному вбранні, що ефектно створювало контраст: кольорові постаті вирізнялися на тлі, а сірі – зливалися з ним.

 

Пізніше, побачивши сценографію Петрицького у спектаклі «Червоний мак», Остап Вишня дотепно прокоментував: «Петрицький має, мабуть, не менш чотирнадцяти очей на своєму прекрасному чолі, бо ж двома очима не вловиш усі ті барви, що він їх кинув на сцену, всі ті відтінки, відблиски, гру кольорів, якими він залив, просто таки залив увесь спектакль…»

Олександр Рудяченко. Анатоль Петрицький. На Золотоворітській квітнутимуть каштани. Ковчег. URL: https://www.kovcheh.ua/uk/reader/anatol-petrickij-na-zolotovoritskij-kvitnutimut-kashtani (дата звернення: 09.10.2023).

Окрема складова театральної карʼєри Петрицького – це його ескізи театральних костюмів, що вражали яскравими авангардними рішеннями у формі та кольорах. 1929-го року в харківському Державному видавництві України побачив світ альбом «Анатоль Петрицький. Театральні строї», до якого увійшли 56 костюмних ескізів, надрукованих на 28 аркушах.

Сьогодні цей альбом є об’єктом колекційного зацікавлення на міжнародних аукціонах і коштує тисячі доларів. Ба більше, відомо, що це видання перебувало в бібліотеці Пабло Пікассо, а колишня викладачка Петрицького Олександра Екстер використовувала його як навчальний матеріал у своїй викладацькій практиці в Академії мистецтв Фернана Леже в Парижі.

Петрицький продовжив сценографічну роботу в київських театрах, однак, як і в ситуації Меллера, його творчість у радянський період суттєво відрізнялася від ранніх авангардних експериментів.

Українським митцям вдалося втілити авангардну форму в театральне дійство, що силою свого розмаху стало унікальним явищем в європейському мистецтві. 

На сайті та у шоурумах Vivid Fusion ви можете придбати зразки театральних ескізів Олександри Екстер, Вадима Меллера та Анатоля Петрицького. Зробіть мистецтво частиною свого життя з Vivid Fusion.

Анастасія Суворова

Список посилань:

1. Наталія Столярчук. УКРАЇНСЬКИЙ АВАНГАРД. Навчальний посібник. Видання друге, змінене та доповнене. Луцьк: Вежа-Друк, 2021. 81 с.
2. Леся Турчак. Внесок Олександри Екстер у художню культуру України та світу. СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО. 2021. Т. 17. С. 224.
3. Клочко Діана. Український авангард і народне мистецтво. Український ПЕН. 27.01.2023. URL: https://pen.org.ua/ukrayinskyj-avanhard-i-narodne-mystectvo.
4. Ганна Веселовська. УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ АВАНГАРД / ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА. Київ: Фенікс, 2010. 72 с.
5. Олександр Рудяченко. Анатоль Петрицький. На Золотоворітській квітнутимуть каштани. Ковчег. URL: https://www.kovcheh.ua/uk/reader/anatol-petrickij-na-zolotovoritskij-kvitnutimut-kashtani (дата звернення: 09.10.2023).
6. Анатоль Петрицький. Ua Scenography. URL: https://www.uascenography.com/scenograph/anatol-petrytskyj.
7. Олександр Рудяченко. Анатоль Петрицький. На Золотоворітській квітнутимуть каштани. Ковчег. URL: https://www.kovcheh.ua/uk/reader/anatol-petrickij-na-zolotovoritskij-kvitnutimut-kashtani (дата звернення: 09.10.2023).