«Еротичні пригоди українських митців»: шоу-румі Vivid Fusion Art пройшла пікантна лекція Вікторії Клименко (Vintage Kyiv Guide)

Мистецтво оточує нас повсюди. Байдуже, де ми: у столиці на світському заході, у магазині, у транспорті дорогою на роботу чи навіть на фронті — мистецтво може не лише відволікати й розважати. Воно надихає, підтримує у найскладніші моменти та дарує сили, яких, здається, вже не залишилося.

Курована платформа ліцензійного українського мистецтва Vivid Fusion Art системно втілює стратегію переосмислення та інтеграції робіт українських художників у всі сфери нашого життя — особисте, ділове, офіційне, публічне й приватне. Ми не за показову любов до українського мистецтва — як класичного, так і сучасного. Ми за те, щоб художні твори стали невіддільною частиною нашої культурної ідентичності та супроводжували нас щодня.

Справжня любов до мистецтва зароджується у дитинстві — в родині або в школі. На жаль, більшість із нас уперше знайомиться з мистецькою спадщиною саме у школі. Освітня система й досі несе на собі тягар радянщини, пострадянської спадщини, війни, хронічного недофінансування та відсутності сучасної системи підготовки педагогів.

У нашій культурі та освіті не заведено говорити всю правду про героїв минулого. Ми звикли бачити їх не живими людьми, а майже напівбогами — бездоганними постатями, які нібито демонструють єдино правильний життєвий шлях.

Проте вони були такими самими людьми, як і ми. Герої наших підручників жили повним життям — яскравим, насиченим, часто неоднозначним, а подекуди навіть скандальним. Мешканці Києва початку ХХ століття легко дали б фору сучасній богемі. Вони були справжніми першопрохідцями, руйнували суспільні бар’єри, кидали виклик моралі свого часу та прагнули залишити після себе інший світ.

Якби відкинути місіонерський ореол, який був модним півтора століття тому, і перенести цих людей у сьогодення, ми отримали б справжніх зірок — блогерів-мільйонників, інфлюенсерів, які один за одним потрапляли б у гучні скандали та заробляли б величезні статки.

Двері до потаємного світу української мистецької та світської богеми минулого відкриває Вікторія Клименко — вінтажна гідеса та лекторка, авторка блогу Vintage Kyiv Guide. Вона розпочала кар’єру оповідачки історій у 2023 році й уже зібрала аудиторію з десятків тисяч прихильників. Її унікальний стиль, що поєднує минуле і сучасність та створює відчуття подорожі в часі, здатний не лише розважити, а й змінити наше уявлення про історію та її вплив на сучасність.

Разом із Вікторією історія перестає бути набором дат і перетворюється на живий світ людей, чиї пристрасті, амбіції та скандали дивовижно перегукуються із сьогоденням.

Більше про раніше табуйовані теми ВІкторія розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для нашого сайту.

• Коли та як особисто ви дізналися та усвідомили, що життя наших класиків було “не хрестоматійним”?

Напевно, усе почалося ще в школі. Одного разу мені до рук потрапила книжка про Шевченка — не того бронзового пророка з підручника, а живу людину з пристрастями, драмами і не завжди бездоганною репутацією.

Після прочитаного я прийшла на урок і з ентузіазмом поділилася з однокласниками деякими подробицями його особистого життя, а саме про те, як він любив заводити романи з дружинами своїх друзів. Реакція вчительки української мови та літератури була такою, ніби я щойно здійснила замах на національну святиню, бо вона завжди казала, що Біблія та Кобзар повинні стояти поруч. Історія швидко дійшла до батьківських зборів, а потім і до мого батька. Скажімо так —  тато не оцінив.

Але саме тоді я вперше зрозуміла: справжні біографії наших класиків часто набагато цікавіші за їхні хрестоматійні образи. Відтоді мені стало значно цікавіше досліджувати не пам’ятники, а людей, які за ними стоять.

• Наскільки вільними в особистому житті та поглядах були герої наших підручників у порівнянні з нашими часами? 

Парадоксально, але багато хто з них був значно сміливішим, ніж ми звикли думати. Так, вони жили у більш консервативному суспільстві, але саме тому їхні вчинки виглядали ще радикальнішими. Кобилянська пропагувала жіночу незалежність, Леся Українка відкрито дискутувала про рівноправність, Володимир Винниченко популяризував нудизм і вільне кохання,  а деякі українські митці взагалі ігнорували суспільні норми.

Звісно, можливостей для самовираження сьогодні більше. Але якщо порівнювати рівень особистої сміливості щодо свого часу — багато наших класиків були справжніми бунтарями.

• Нашу історію та мистецтво часто розглядають з чоловічої точки зору, але мисткині не уступали митцям, ні у таланті, ні у прогресивності поглядів. Які жіночі постаті потребують особливої уваги та є незаслуговано напівзабутими?

Довгий час український канон справді був «чоловікоцентричним», а неймовірні, прогресивні та часто радикальні для свого часу жінки залишалися в тіні або сприймалися лише як «музи» чи «колеги».

Хочеться згадати Августу Кохановську — одну з перших професійних художниць Буковини, випускницю Віденської академії мистецтв. Її роботи потрапили до каталогів Sotheby’s, але сьогодні її ім’я знають одиниці.

Софія Окуневська-Moрачевська — перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині, перша українська жінка-науковиця Галичини. Окуневська стала першою, хто застосував радіотерапію у боротьбі з онкологією в Галичині (вчилася цьому у Франції). Вона організувала перші курси для сестер милосердя, акушерок, а також уклала перший словник української медичної термінології.

Олена Степанів — перша у світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера (хорунжа Українських Січових Стрільців), історикиня, географиня.

Коли вибухнула Перша світова, Олена, тоді ще студентка Львівського університету, зрізала коси, вдягла чоловічу шинель і пішла на фронт. Але на відміну від багатьох жінок минулого, які воювали таємно під чоловічими іменами, Олена виборола право воювати відкрито як жінка.

Соня Делоне — художниця, дизайнерка, перша жінка, чия персональна виставка відкрилася в Луврі за її життя. Народилася на Одещині і сама часто згадувала, що її любов до яскравих чистих кольорів — це спогади про українські весілля та селянські строї. Разом із чоловіком Робертом Делоне вона вигадала симультанізм (напрям у мистецтві, де колір створює рух). Вона створювала все: від живопису до суконь, автомобілів та обкладинок журналів Vogue, створюючи моду майбутнього.

• Вивчаючи тему, можна подумати, що у більшості представників творчої богеми 19–початку 20 століть буде набагато насиченіше особисте життя, ніж у наших сучасників. Що ви думаєте з цього приводу? 

Насправді люди мало змінилися. Різниця лише в тому, що сьогодні романи сучасників залишають слід в таблоїдах чи соцмережах, а тоді — в листах, які потім потрапляли до архівів і ставали відомими ледь не через 100 років.

Мені здається, що пристрастей було не більше і не менше. Просто тоді кожне кохання мало значно більшу вагу. Не було можливості за годину знайти нове знайомство в Тіндері. Люди роками листувалися, чекали відповіді місяцями, а невдалий роман міг залишити слід на все життя і навіть стати сюжетом для роману, поеми чи картини.

• Які традиції київської та української еліти минулих літ продовжуються в наші дні та чи продовжуються взагалі? 

Дивно, але багато традицій нікуди не зникли. Як і сто років тому, люди люблять збиратися у колах за інтересами, створювати культурні спільноти, відвідувати лекції, мистецькі вечори та дискусійні клуби.

Наприкінці XIX століття київська інтелігенція знайомилася на літературних салонах. Сьогодні — на фестивалях, виставках чи лекціях. Змінилися локації, але не сама потреба знаходити “своїх людей”. Наприклад, сучасні українські художники навіть зараз відтворюють «Сад богів» Івана М’ясоєдова.

• Наскільки герої ваших лекцій були б актуальними та популярними у наші часи?

Якби ці люди жили у 2026 році, вони були б не просто актуальними — вони були б топовими інфлюенсерами, трендсетерами та ньюзмейкерами. Насправді багато речей, які сьогодні вважаються прогресивними трендами, ці жінки та чоловіки вигадали й протестували на собі ще століття тому.

Наприклад, Володимир Винниченко міг би бути головним екоблогером країни, амбасадором веганства та духовних практик. А також постійним героєм секс-скандалів.

Іван М’ясоєдов був би фітнес-гуру, засновником мережі концептуальних спортзалів та епатажним перформером.  ТікТок-зірка мільйонник. Він би просував культ здорового, естетичного тіла, бодіпозитив (але через призму античної атлетики) та біохакінг. Його арт-перформанси з оголеним торсом на тлі класичного живопису викликали б бурхливі дискусії.

Леся Українка мала б популярний інтелектуальний або тревел-блог. Кобилянська збирала б мільйони переглядів своїми текстами про незалежність жінок або свої недостосунки.

Головна унікальність цих людей — сміливість бути собою у часи, коли за це карали. Сьогодні, коли в суспільстві є величезний запит на автентичність, харизму та нешаблонне мислення, вони стали б ідеальними лідерами думок. Вони доводять, що українська культура ніколи не була «провінційною» чи «страдницькою» — вона завжди була живою, епатажною, інтелектуальною та дуже стильною.

• Ваш особистий топ-5 шокуючих або несподіваних фактів про особисте життя українських митців?

1. Рая Троянкер була головною бунтаркою літературного Харкова 1920-х років. У юності втекла з дому з мандрівним цирком. Згодом вона стала авторкою найвідвертішої тогочасної еротичної поезії. Рая абсолютно не зважала на громадську думку, колекціонувала романи з відомими поетами (зокрема з Володимиром Сосюрою і майже всіма чоловіками у Будинку «Слово») та відкрито пропагувала вільне кохання. Їй варто було б познайомитися з Винниченком))
2. Іван М’ясоєдов пропагував нудизм, позував оголеним для фотографій — згодом видав про це книгу, виступав у цирку силачем і двічі потрапляв до в’язниці за фальшивомонетництво. А в Європі став відомим під іншим ім’ям.
3. Шевченко ніколи не був класичним «дідом у кожусі». Отримавши перші гонорари в Петербурзі, він одразу купив дорогу єнотову шубу  і став завзятим відвідувачем модних ресторанів. На вечірках поет мав специфічну звичку: він пив чай, у якому майже не було води — склянку до країв заливали міцним ямайським ромом.
4. Марко Вовчок мала репутацію справжньої фатальної жінки свого часу.
   Навколо неї виникала ціла орбіта закоханих чоловіків — письменників, видавців, революціонерів і молодших шанувальників. Її особисте життя легко могло б стати основою для багатосезонної історичної драми.
5. Михайло Бойчук увів жінку у Майка Йогансен — Аллу Гербут.  Йогансен пережив це настільки важко, що на деякий час зненавидів усе жіноцтво та взагалі художників, а свої емоції згодом сублімував у гостру літературну сатиру.

І, мабуть, головний висновок: наші класики були набагато менш “бронзовими”, ніж ми звикли думати. Саме тому вони такі цікаві сьогодні.

Дізнатися про нові лекції Вікторії можна на нашій сторінці в Instagram або в особистих соцмережах лекторки.