Василь Седляр

“Бойчукіст”, жертва сталінського терору; відомий за ілюстраціями до “Кобзаря” Тараса Шевченка. Чи не найбільші творчі досягнення Седляра пов`язані з мистецтвом малюнка – він створив їх кілька тисяч: живих, вільних, начеркових, не скутих правилами. Вони відповідали тим змінам, що відбувалися в тогочасній західноєвропейській, перш за все, французській графіці (Матісс, Дюфі, Марке). На жаль, після смерті художника майже весь його творчий доробок було варварськи знищено, а монографія Євгена Холостенко “Василь Седляр” так і не вийшла з друку.

Також Василь Теофанович багато працював у мистецтві кераміки; ілюстрував книги Володимира Маяковського, Гео Шкурупія, Івана Франка, Андрія Головка тощо; писав статті на мистецькі теми. Він брав участь у стінописах Межигірського Художнього Керамічного Технікуму (1924), Червонозаводського театру в місті Харків (1933–1935) – всі ці розписи знищені.

Над ілюстраціями до “Кобзаря” працював з 1928-о по 1930-й роки. “Кобзар” готувався як ювілейне видання до 70-річчя від дня смерті поета. Видавництво “Література і мистецтво”, що випустило його, оформило книгу з розмахом: формат в одну восьму аркуша, 44 ілюстрації на цілу сторінку, десять сюжетних кінцівок. Чорно-білі зображення, виконані пензлем, нагадують скоропис. Така манера надає малюнкам особливої простоти, безпосередності, близька демократичному духові поезій Шевченка.

Графічна серія Седляра вражає силою-силенною найрізноманітніших образів. Це, з одного боку, “сильні світу цього” – царі, жандарми, солдафони та інші царські приспішники, а з другого – їхні жертви, “малі оті раби німі”. Йдучи за Шевченком, розглядаючи, як і він, кожне явище, кожну подію крізь призму чистоти народної душі, митець створює яскраві образи широкого емоційного діапазону. Його вдови, сироти, покритки, невільники втілюють і ласкаву співучість творів поета, і людський біль, і розпач, і безумство, і жагучий протест, і теплоту материнської любові, і нестримну радість молодості.