Михайло Бойчук

Михайло Бойчук (1882–1937) — основоположник «бойчукізму» і один із творців українського монументального мистецтва XX століття. Представник Розстріляного Відродження. Член Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Михайло Бойчук став натхненником нового мистецького руху, що об’єднував як західні, так і вітчизняні художні традиції. Бойчук працював над реставрацією ікон у Національному музеї у Львові, а також створював монументальні розписи в Ярославі, Львові, Словіті та інших містах.

Школа Бойчука, відома як «бойчукізм», — це унікальне явище в українському мистецтві початку ХХ століття. Бойчук прагнув відродити національне мистецтво, поєднуючи естетику італійського Проторенесансу та візантійські витоки української іконографії. У своїй творчості він акцентував зв’язок мистецтва з народним життям, що проявлялося у сюжетах, натхненних побутом українського села.

Селянська тематика стала однією з центральних у творчості Бойчука, зокрема, завдяки його монументальному стилю, який гармонійно відображав глибину народних традицій. Художник також багато працював у галузі реставрації, зокрема над іконами та храмовими розписами, що збереглися до нашого часу завдяки його учням і послідовникам.

Суворе переслідування Бойчука завершилося його розстрілом у 1937 році. Після арешту митця багато його монументальних творів були знищені: фрески заштукатурені, розписи вилучені з музеїв. Завдяки зусиллям львівської художниці Ярослави Музики, яка зберегла деякі твори та архівні матеріали, ми можемо оцінити його спадщину, що залишається важливою частиною українського мистецького надбання.