Тюльпани

Софія Левицькакінець XІX – початок XX століття

Софія Левицька народилася 3 березня у селі Вільхівцях (район Житомира) в родині Пилипа Левицького й Модести Бишовської з роду Лєщинських. Пилип Левицький був інспектором народних шкіл народ­них шкіл в Кам’янці-Подільському. Брат Софії, лікар і письменник Мо­дест Левицький (1866-1932), був в 1919 році головою українсь­кої дипломатичної місії в Греції, відтак деякий час був лектором Української Господарської Академії в Подєбрадах та працював лікарем в Луцьку на Волині. Перше зацікавлення малюванням виявилося у Софії Левицької доволі пізно. Вона вступає до малярської школи Казановських в Житомирі, де вчиться один рік. Одружується з лікарем Юстином Маніловським у 1893 році. Нещаслива в подружньому житті, залишає Житомир і разом з донькою Ольгою виїздить до Києва, де пере­буває до 1905 року. Потім виїздить до Парижа. Відразу записується до паризької Академії Мистецтв. З того часу походять два її портрети роботи французького маляра Жана Маршана, з яким вона пізніше ділить спільне життя. В 1915 році повертається на короткий час до Києва, де знайомиться з молодим Олексою Гри­щенком. В Парижі жила на Монпарнасі в атмос­фері творчості мистецької молоді. Перші самостійні кроки художниці на виставках звер­тають на себе увагу критики, яка високо оцінює оригі­нальність її мистецького вислову. Стає членом Осін­нього Сальону. Софія Левицька мала виключне почуття смаку взагалі, а в мистецтві особливо. Вона полонила усіх незвичайним своїм чаром і хвилювала своїм розумінням природи. Цікавою ділянкою творчості Софії Левицької була графіка. Вибравши нелегку форму графіки — дере­воріз, вона зуміла дійти до досконалости: відчуття суттєвого висловила простими, але сугестивними засобами. Своєрідним баченням сюжету і майстерністю руки, вона осягала остаточні форми, поєднавши їх з орнаментальністю цілости. Ілюструючи “Вечори на хуторі біля Диканьки” Микола Гоголя, які при співпраці з поетом Роже Алляр пере­клала на французьку мову, Софія Левицька дає в атмосфері народного вірування свій сюрреалістичний задум, висловлений реалістичною формою. З невичерпною фантазією і життєрадісним гумором вона в цих ілюст­раціях розкриває багато істотних народних рис. Цілком відмінні є її ілюстрації до “Жуанвільського літопису”. З великою свободою мистця у виборі стилю вишуканими формами натякає на базу старих гравюр, але своїм баченням дає нові уявлення ситуацій, міняю­чи часто драматичність сюжету з ліричним відпруженням опису життя св. Людовика. Левицька створила ілюстрації та заставки до поеми Поля Валері “Ле Серпан”, яка вийшла розкішним виданням тиражем у 250 примір­ників у 1925 році. Відчуваючи розповідну красу книжки, мисткиня вистудіювала поезію твору. Поль Валєрі, захоплений графікою своєї книжки, писав у вступі до “Ле Серпан”: “Не можемо собі уявити нічого більш співзвучного творові, нічого не може більш дискретно підкреслити ідею твору, як ці декоративні помисли — такі довільні й рівночасно такі влучні. Схиляю чоло перед винятковим талантом пані Соні Левицької”. А в листі до Вергарна Поль Валєрі писав про Левицьку: …”я щасливий, що мав нагоду зустріти лю­дину найвищої якости…”. Важка нервова недуга звела художницю зі світу у 1937 році. Товариство Приятелів Софії Леви­цької влаштувало у 1938 році дві виставки її гравюр і акварелей. Паризька критика відгукнулась на ці виставки захоплюючими рецензіями.