Сакральне мистецтво

Про автора: Епоха козацького бароко поєднала західноєвропейські впливи з православними традиціями, породивши самобутнє українське сакральне мистецтво. Багато оздоблені ікони — обидві монументальні і побутові — відображали нове почуття національної свідомості та відданої інтимності. Народні іконописці виробили яскравий, емоційно насичений стиль, укорінений у колективі пам'ять.

Про автора: Епоха козацького бароко поєднала західноєвропейські впливи з православними традиціями, породивши самобутнє українське сакральне мистецтво. Багато оздоблені ікони — обидві монументальні і побутові — відображали нове почуття національної свідомості та відданої інтимності. Народні іконописці виробили яскравий, емоційно насичений стиль, укорінений у колективі пам'ять.

Про автора: Епоха козацького бароко поєднала західноєвропейські впливи з православними традиціями, породивши самобутнє українське сакральне мистецтво. Багато оздоблені ікони — обидві монументальні і побутові — відображали нове почуття національної свідомості та відданої інтимності. Народні іконописці виробили яскравий, емоційно насичений стиль, укорінений у колективі пам'ять.

Про автора: Епоха козацького бароко поєднала західноєвропейські впливи з православними традиціями, породивши самобутнє українське сакральне мистецтво. Багато оздоблені ікони — обидві монументальні і побутові — відображали нове почуття національної свідомості та відданої інтимності. Народні іконописці виробили яскравий, емоційно насичений стиль, укорінений у колективі пам'ять.

Про автора: Данило Мовчан (нар. 1979) – український художник, який працює в сакральному мистецтві, сучасно переосмислюючи традиції. Закінчив Львівську академію мистецтв. Основна техніка – темперний живопис на левкасі, а з 2022 року також акварель. Його роботи зосереджені на темах життя, смерті, страждання та відродження. Митець є автором численних виставок в Україні та за кордоном, живе і працює у Львові.

Про автора: Данило Мовчан (нар. 1979) – український художник, який працює в сакральному мистецтві, сучасно переосмислюючи традиції. Закінчив Львівську академію мистецтв. Основна техніка – темперний живопис на левкасі, а з 2022 року також акварель. Його роботи зосереджені на темах життя, смерті, страждання та відродження. Митець є автором численних виставок в Україні та за кордоном, живе і працює у Львові.

Про автора: Данило Мовчан (нар. 1979) – український художник, який працює в сакральному мистецтві, сучасно переосмислюючи традиції. Закінчив Львівську академію мистецтв. Основна техніка – темперний живопис на левкасі, а з 2022 року також акварель. Його роботи зосереджені на темах життя, смерті, страждання та відродження. Митець є автором численних виставок в Україні та за кордоном, живе і працює у Львові.

Про автора: Михайло Бойчук (1882–1937) — основоположник «бойчукізму» і один із творців українського монументального мистецтва XX століття. Представник Розстріляного Відродження. Член Наукового товариства імені Т. Шевченка. Михайло Бойчук став натхненником нового мистецького руху, що об’єднував як західні, так і вітчизняні художні традиції. Бойчук працював над реставрацією ікон у Національному музеї у Львові, а також створював монументальні розписи в Ярославі, Львові, Словіті та інших містах. Школа Бойчука, відома як «бойчукізм», — це унікальне явище в українському мистецтві початку ХХ століття. Бойчук прагнув відродити національне мистецтво, поєднуючи естетику італійського Проторенесансу та візантійські витоки української іконографії. У своїй творчості він акцентував зв’язок мистецтва з народним життям, що проявлялося у сюжетах, натхненних побутом українського села. Селянська тематика стала однією з центральних у творчості Бойчука, зокрема, завдяки його монументальному стилю, який гармонійно відображав глибину народних традицій. Художник також багато працював у галузі реставрації, зокрема над іконами та храмовими розписами, що збереглися до нашого часу завдяки його учням і послідовникам. Суворе переслідування Бойчука завершилося його розстрілом у 1937 році. Після арешту митця багато його монументальних творів були знищені: фрески заштукатурені, розписи вилучені з музеїв. Завдяки зусиллям львівської художниці Ярослави Музики, яка зберегла деякі твори та архівні матеріали, ми можемо оцінити його спадщину, що залишається важливою частиною українського мистецького надбання.

Про автора: Михайло Бойчук (1882–1937) — основоположник «бойчукізму» і один із творців українського монументального мистецтва XX століття. Представник Розстріляного Відродження. Член Наукового товариства імені Т. Шевченка. Михайло Бойчук став натхненником нового мистецького руху, що об’єднував як західні, так і вітчизняні художні традиції. Бойчук працював над реставрацією ікон у Національному музеї у Львові, а також створював монументальні розписи в Ярославі, Львові, Словіті та інших містах. Школа Бойчука, відома як «бойчукізм», — це унікальне явище в українському мистецтві початку ХХ століття. Бойчук прагнув відродити національне мистецтво, поєднуючи естетику італійського Проторенесансу та візантійські витоки української іконографії. У своїй творчості він акцентував зв’язок мистецтва з народним життям, що проявлялося у сюжетах, натхненних побутом українського села. Селянська тематика стала однією з центральних у творчості Бойчука, зокрема, завдяки його монументальному стилю, який гармонійно відображав глибину народних традицій. Художник також багато працював у галузі реставрації, зокрема над іконами та храмовими розписами, що збереглися до нашого часу завдяки його учням і послідовникам. Суворе переслідування Бойчука завершилося його розстрілом у 1937 році. Після арешту митця багато його монументальних творів були знищені: фрески заштукатурені, розписи вилучені з музеїв. Завдяки зусиллям львівської художниці Ярослави Музики, яка зберегла деякі твори та архівні матеріали, ми можемо оцінити його спадщину, що залишається важливою частиною українського мистецького надбання.

Про автора: Микола Ге (1831–1894) – художник, чия творчість поєднує академічну освіту, європейський реалізм і глибоке особисте осмислення євангельських та історичних тем. Народжений у родині зі змішаним французько-українським корінням, він був пов’язаний з українським культурним середовищем: дитинство провів на Поділлі, останні роки життя – на хуторі в Чернігівщині. Один із співзасновників товариства передвижників.

Про автора: Михайло Козик (1879–1944) – український живописець і педагог. Навчався у школі М. Мурашка, Московському училищі живопису та Петербурзькій академії мистецтв. Викладав у Київському й Харківському художніх інститутах, очолював останній під час окупації 1941–42 рр. Працював у жанрах портрета, пейзажу, натюрморту та книжкової графіки. Після війни надовго був викреслений із радянської історіографії через перебування в зоні окупації.

Про автора: Олекса Новаківський (1872–1935) – український живописець і педагог. Уродженець Поділля, він був талановитим і темпераментним представником краківського постімпресіонізму. У Львові заснував мистецьку школу, яка стала відомим осередком малярської культури на заході Україні.

Про автора: Олекса Новаківський (1872–1935) – український живописець і педагог. Уродженець Поділля, він був талановитим і темпераментним представником краківського постімпресіонізму. У Львові заснував мистецьку школу, яка стала відомим осередком малярської культури на заході Україні.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Володимир Лукич Боровиковський (1757–1825) — український живописець‑портретист, іконописець і академік Академії мистецтв. Народився 4 серпня 1757 року у місті Миргороді (тепер Полтавська область) в родині козацької старшини, де всі чоловіки займалися іконописом. Батько, Лука Боровик, став першим учителем Володимира, який продовжив сімейну справу, виконуючи розписи для місцевих церков та портрети у традиціях українського козацького бароко. На початку своєї творчості він працював у Миргороді, виконуючи замовлення для церков та заможних родин. Його роботи привернули увагу меценатів, що дало змогу художнику розширити горизонти творчості та здобути популярність серед замовників. Боровиковський навчався у провідних майстрів свого часу, що сприяло становленню його майстерності. Він здобув звання академіка Академії мистецтв, а його талант особливо проявився у портретному живописі. Художник створив понад 500 портретів, відомих своєю інтимністю, психологізмом та увагою до деталей одягу та інтер’єру. Його роботи відзначаються тонкою передачею внутрішнього світу персонажів, особливо жіночих образів, де відчувається поєднання естетики та моральних ідеалів доби. Крім портретів, Боровиковський займався церковним живописом, створюючи ікони та іконостаси для українських церков. У його творчості поєднуються елементи класицизму та сентименталізму, що дозволяло передавати емоційну глибину образів і підкреслювати внутрішній світ персонажів. Помер 6 квітня 1825 року, залишивши після себе значну художню спадщину, яка зберігається у провідних музеях України та за кордоном.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: 23 квітня 1875 року в сім’ї священика Данила та Анни з родини Киселевських, у с.Пороги біля Богородчан, що на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщині), народився син Модест, який став одним із найталановитіших і найяскравіших художників-монументалістів у галузі новітнього українського сакрального та світського мистецтва. Дослідники справедливо вважають його першим митцем, який наважився виступити з власною модерною системою оздоблення українських храмів, у якій сміливо і з тонким художнім смаком синтезував візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його талант не обмежувався лише монументальним мистецтвом, він – обдарований живописець і графік, який працював у різних жанрах – портреті, краєвиді, побутовій картині, він також майстер екслібрису і автор загальновідомої емблеми Національного Музею, що є оригінальною візитівкою установи і донині. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи») М.Сосенко отримав поважну, як на той час, професійну освіту. Успішно навчався у Краківській школі красних мистецтв (1896-1900), у Мюнхенській королівській академії мистецтв (1900-1902), у Паризькій національній школі мистецтв (майстерня Леона Бонна) (1902-1904)).

Про автора: 23 квітня 1875 року в сім’ї священика Данила та Анни з родини Киселевських, у с.Пороги біля Богородчан, що на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщині), народився син Модест, який став одним із найталановитіших і найяскравіших художників-монументалістів у галузі новітнього українського сакрального та світського мистецтва. Дослідники справедливо вважають його першим митцем, який наважився виступити з власною модерною системою оздоблення українських храмів, у якій сміливо і з тонким художнім смаком синтезував візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його талант не обмежувався лише монументальним мистецтвом, він – обдарований живописець і графік, який працював у різних жанрах – портреті, краєвиді, побутовій картині, він також майстер екслібрису і автор загальновідомої емблеми Національного Музею, що є оригінальною візитівкою установи і донині. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи») М.Сосенко отримав поважну, як на той час, професійну освіту. Успішно навчався у Краківській школі красних мистецтв (1896-1900), у Мюнхенській королівській академії мистецтв (1900-1902), у Паризькій національній школі мистецтв (майстерня Леона Бонна) (1902-1904)).

Про автора: Я народилася в Україні в 1973 році в місті Дніпро, місті металургів і ракетобудівників, яке зовсім не обіцяло артистичного майбутнього, але і в місті одного з кращих оперних театрів, лаштунки якого полонили мене з самого дитинства. Так я вирішила стати сценографом, і після закінчення Дніпропетровського художнього училища ім. Вучетича вступила до Академії мистецтв і архітектури в Києві на факультет сценографії, навчалася у сценографа і художника професора Д.Д. Лідера. Свобода творчого пошуку, досвід пізнання людських пристрастей - ось що дали мені роки роботи в театрі. Містичний етно-романтизм та український фолк-арт - так я визначаю свою нішу в мистецтві, яка мені близька . Я вважаю себе українським художником не у формальному сенсі, а по суті. Мій інтерес лежить у площині національної метамодерної самоідентифікації, і саме сценографічний досвід дозволяє мені знаходити візуальні засоби вираження в різних техніках, поєднуючи елементи фотографії з живописом, графікою та світловими інсталяціями. Хоча мої шляхи з театром розійшлися, я намагаюся втілити та проілюструвати п'єсу найкращого драматурга всіх часів і народів, загадкового і незбагненного Творця всього сущого. Саме з ним я веду постійний творчий діалог, хочу, щоб він дивився на світ і спілкувався з глядачем моїми очима, моїми почуттями і моїми кольорами.

Про автора: 23 квітня 1875 року в сім’ї священика Данила та Анни з родини Киселевських, у с.Пороги біля Богородчан, що на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщині), народився син Модест, який став одним із найталановитіших і найяскравіших художників-монументалістів у галузі новітнього українського сакрального та світського мистецтва. Дослідники справедливо вважають його першим митцем, який наважився виступити з власною модерною системою оздоблення українських храмів, у якій сміливо і з тонким художнім смаком синтезував візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його талант не обмежувався лише монументальним мистецтвом, він – обдарований живописець і графік, який працював у різних жанрах – портреті, краєвиді, побутовій картині, він також майстер екслібрису і автор загальновідомої емблеми Національного Музею, що є оригінальною візитівкою установи і донині. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи») М.Сосенко отримав поважну, як на той час, професійну освіту. Успішно навчався у Краківській школі красних мистецтв (1896-1900), у Мюнхенській королівській академії мистецтв (1900-1902), у Паризькій національній школі мистецтв (майстерня Леона Бонна) (1902-1904)).

Про автора: 23 квітня 1875 року в сім’ї священика Данила та Анни з родини Киселевських, у с.Пороги біля Богородчан, що на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщині), народився син Модест, який став одним із найталановитіших і найяскравіших художників-монументалістів у галузі новітнього українського сакрального та світського мистецтва. Дослідники справедливо вважають його першим митцем, який наважився виступити з власною модерною системою оздоблення українських храмів, у якій сміливо і з тонким художнім смаком синтезував візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його талант не обмежувався лише монументальним мистецтвом, він – обдарований живописець і графік, який працював у різних жанрах – портреті, краєвиді, побутовій картині, він також майстер екслібрису і автор загальновідомої емблеми Національного Музею, що є оригінальною візитівкою установи і донині. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи») М.Сосенко отримав поважну, як на той час, професійну освіту. Успішно навчався у Краківській школі красних мистецтв (1896-1900), у Мюнхенській королівській академії мистецтв (1900-1902), у Паризькій національній школі мистецтв (майстерня Леона Бонна) (1902-1904)).