Ню – «Межа відвертості»

Про автора: Владислав Шерешевський (1964 р.) – український живописець, графік, є одним з найбільш іронічних сучасних митців України. Гумор та сатира в його роботах не є самоціллю, вони завжди направлені на виявлення важливих проблем суспільства і часто приховують в собі трагічну суть. Для донесення своїх ідей Шерешевський звертається до історії живопису, додаючи посилання на роботи відомих митців.

Про автора: Сергій Савченко - український художник. Народився у Львові. Закінчив Львівський коледж декоративно-прикладного мистецтва та Львівську академію мистецтв. Художник працює у сферах живопису, графіки, фотографії, відео, анімації, вуличної пластики, артоб'єкту. Його живописний стиль варіюється від легких, димчастих силуетів, до пластів насиченого кольору та густого ліплення форм. Сергій Савченко - учасник чисельних міжнародних виставок і мистецьких подій в Україні та світі. Активний організатор багатьох мистецьких акцій та подій, заснувник незалежної анімаційної студії «Savchenko Studio Production» та Savchenko Gallery в Гданську у Польщі. "Вільний від будь-яких комплексів, охочий до взаємодії, Сергій Савченко працює в багатьох методах, стилях, з різними матеріалами та розмірами. Твори Савченка не тільки легко варіюють від абстрактного до фігуративного і навпаки, але й тішать запропонованими поміж тим можливостями. І водночас виникає враження, ніби автор має базову потребу зберегти в основі всіх своїх картин власний “експресіоністський” слід як реакційне гасло відданості самому собі. Певності, кажуть нам, більше немає. Усюди панує нігілізм. Однак Сергій, стоячи на уявній межі, продовжує вдивлятися у руїни, ніби в них таки закладено справжній сенс. І продовжує залишати по собі сліди – рисунки, ескізи, інсталяції чи картини, – нагадуючи нам, що його поривання пильно дивитися, бачити – це також і наше поривання». (Антоніо Мембріве)

Про автора: Сергій Савченко - український художник. Народився у Львові. Закінчив Львівський коледж декоративно-прикладного мистецтва та Львівську академію мистецтв. Художник працює у сферах живопису, графіки, фотографії, відео, анімації, вуличної пластики, артоб'єкту. Його живописний стиль варіюється від легких, димчастих силуетів, до пластів насиченого кольору та густого ліплення форм. Сергій Савченко - учасник чисельних міжнародних виставок і мистецьких подій в Україні та світі. Активний організатор багатьох мистецьких акцій та подій, заснувник незалежної анімаційної студії «Savchenko Studio Production» та Savchenko Gallery в Гданську у Польщі. "Вільний від будь-яких комплексів, охочий до взаємодії, Сергій Савченко працює в багатьох методах, стилях, з різними матеріалами та розмірами. Твори Савченка не тільки легко варіюють від абстрактного до фігуративного і навпаки, але й тішать запропонованими поміж тим можливостями. І водночас виникає враження, ніби автор має базову потребу зберегти в основі всіх своїх картин власний “експресіоністський” слід як реакційне гасло відданості самому собі. Певності, кажуть нам, більше немає. Усюди панує нігілізм. Однак Сергій, стоячи на уявній межі, продовжує вдивлятися у руїни, ніби в них таки закладено справжній сенс. І продовжує залишати по собі сліди – рисунки, ескізи, інсталяції чи картини, – нагадуючи нам, що його поривання пильно дивитися, бачити – це також і наше поривання». (Антоніо Мембріве)

Про автора: Спільна творчість Іллі та Олександри Чичкан представляє собою унікальний мистецький синтез, де досвід одного з лідерів «нової хвилі» поєднується з актуальним баченням молодої генерації. У своїх масштабних полотнах автори перетворюють техніку традиційної паперової аплікації на складне багатошарове висловлювання про надлишок сучасної культури споживання. Використовуючи тисячі фрагментів глянцевих журналів, вони майстерно деконструюють звичні образи — від класичних натюрмортів ванітас до релігійних та політичних символів — наповнюючи їх гострою іронією, гротеском та впізнаваним анімалізмом. Цей творчий тандем створює щільний візуальний шум, у якому високе мистецтво межує з поп-культурою, а хаос дрібних деталей впорядковується у цілісну інтелектуальну провокацію.

Про автора: Всеволод Максимович (1894–1914) – живописець сецесії, учень Г. М`ясоєдова, студент у Москві з 1912 року. Захоплювався Врубелем і Бердслі. Створював великі картини з декоративними елементами античного, ассирійського мистецтва та полтавської народної орнаментики. Був пов’язаний із футуристами.

Про автора: Всеволод Максимович (1894–1914) – живописець сецесії, учень Г. М`ясоєдова, студент у Москві з 1912 року. Захоплювався Врубелем і Бердслі. Створював великі картини з декоративними елементами античного, ассирійського мистецтва та полтавської народної орнаментики. Був пов’язаний із футуристами.

Про автора: Ігор Ліпських — сучасний український живописець та графік, чия творчість базується на міцній школі харківського академічного малюнка та сміливому пошуку нових візуальних форм. Його стиль визначається як поєднання класичного реалізму з елементами експресіонізму та принципами сучасного колажу. У центрі художнього світу автора перебуває людина, зображена через призму глибокого психологізму та динамічної пластики. Член Національної спілки художників України з 2019 року, Ігор Ліпських майстерно працює з фактурою та кольором, створюючи багатошарові композиції, де реальність межує з абстракцією, що робить його роботи впізнаваними в контексті актуального українського мистецтва.

Про автора: Всеволод Максимович (1894–1914) – живописець сецесії, учень Г. М`ясоєдова, студент у Москві з 1912 року. Захоплювався Врубелем і Бердслі. Створював великі картини з декоративними елементами античного, ассирійського мистецтва та полтавської народної орнаментики. Був пов’язаний із футуристами.

Про автора: Євген Буковецький (1866-1948) – український живописець. Закінчив Одеське художнє училище у К.Костанді (1890). Відвідував Петербурзьку АМ. Академію Р.Жульєна в Парижі. Один із засновників ТПРХ, Товариства художників ім. К.Костанді (1922-1929), Одеського літературно-артистичного суспільства.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Олександр Олександрович Осмьоркін народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький) 8 грудня 1892 року в родині працівника поштово-телеграфної контори. За спогадом сучасників батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки та приказки, до того ж він, власне, і збирав рідкісні зразки народної творчості (твори з його колекції вказані в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року). Дитинство майбутнього митця пройшло в будинку рідного дядька Якова Васильовича Паученка, відомого українського архітектора-будівничого Єлисаветграда (1994 року саме в цьому приміщенні було відкрито художньо-меморіальний музей митця). Як згадував сам О. Осмьоркін: Саме в будинку Якова Паученка майбутній професор живопису О. Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. То були сцени з українського побуту і класичний театр Шекспіра та Шиллера, фрагменти російської драми і лялькові вистави. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О. Осмьоркіна 1900-х рр. «Романтична сцена», «Ляльковий театр», «Арлекін і Коломбіна» та спогади сучасників. 1911 року Осмьоркін вступив до Київського художнього училища, де отримав ґрунтовну художню освіту, познайомився з сучасними українськими митцями. Ще цього ж року на так званій «Незалежній виставці» в Києві Осмьоркін познайомився з творами Іллі Машкова (фундатора групи московських живописців «Бубновий валет»), що мало вирішальне значення для долі митця. 1913 року, не завершивши навчання в Київському художньому училищі, О. Осмьоркін вирушив до Москви, са́ме в школу Іллі Машкова, а вже починаючи від наступного, 1914 року, брав участь у виставках московського митецького об'єднання «Бубновий валет» (був його наймолодшим членом), до якого входили живописці, що гордо називали себе «російськими сезаністами». Відтоді доля художника пов'язана з Москвою і Петроградом, хоча й з рідною Україною митець не поривав. До кола знайомств Осмьоркіна входили тодішні митці-модерністи — С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова (її портрет роботи О. Осмьоркіна 1937 року знаходиться в Літературному музеї в Москві), П. Кончаловський, А. Лентулов, В. Купрін. У квартирі Осмьоркіна було завжди гамірно і повно різного мистецького люду, неугавні дискусії про творчість, події сучасності; подеколи на дверях з'являлась табличка що інтригувала «Запрошую на вареники», але коли друзі розходились, художник залишався на самоті, точніше наодинці зі своїм мольбертом, фарбами і пензлями.

Про автора: Живописець, графік, художник театру, монументаліст, ди­зайнер, конструктор, автор архітектурних та інженерних проектів, ілюстратор. Першим вчителем малювання у Хар­кові був Д.Безперчий. Вчився у Пензенському художньому училищі у М.Д. Селіверстова, у І.С.Горюшкіна-Сорокопудова та О.Ф.Афанасьєва, в 1902 -1903, 1909 -1910 в Мос­ковському училищі живопису, скульптури та архітектури у В.А. Сєрова та К. О. Коровіна. З 1910-о року – учасник виставок. Член об’єднань і експонент виставок: 1912 – “Віслючий хвіст”, 1913 – “Бубновий валет”, “Світ мистецтва”, 1911-1914 – “Спілка молоді”, 1915 – “Трамвай В”, 1915-1916 — “0, 10”, 1916 – “Магазин”, 1922-1923 – “Об’єднань нових течій” (в 1921 – голова). В 1902 та 1904, будучи матросом, побував у Франції, Сирії, Туреччині, Марокко, Греції, Італії. В 1914-у році відвідав Берлін, Париж, де познайомився з Пабло Пікассо. Того ж року влаштував у своїй майстерні виставку “Синтетично-статичні конструкції” разом з полтавським художником С. Подгаєвським, на якій виставив також контррельєфи. В 1917-у році разом з Г.Б.Якуловим та О.М.Родченком оформлював кафе “Піттореск”. В 1917-у став головою “Лівої федерації художників” (Москва), в 1918 – 1919-у був завідуючим Московською ко­легією Образотворчого відділу Наркомпросу. 1920-о року ви­конав модель башти Третього Інтернаціоналу. В 1922-у став одним з ініціаторів створення Державного інституту художньої культури (ДІНХУК). В 1921 -1925 – член постійної музейної комісії, згодом – завідуючий відділом матеріальної культу­ри в МХК (Музеї художньої культури) — ДІНХУК. В 1921-у намагався організувати лабораторію лівих художніх форм при заводі “Новий Лесснер” (Петроград). В 1918-1919 викладав у Державних вільних художніх майстернях (Москва), в 1919-1924 у ВХУТЕМАСІ, в 1925 – 1927 – професор Художнього інституту (Київ), в 1927-1930 – ВХУТЕІНу на деревообробному та ке­рамічному факультетах (Москва), в 1931-1932 викладав на факультеті кераміки Інституту силікатів, працював над апаратом “Летатлін”. “Моя мати – українка народоволка. У Хлєбникова мати теж українка. Так що ми з ним наполовину звідси”, – казав Володимир Татлін.

Про автора: Олександр Мурашко (1875–1919) – живописець, який виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму. Його творчість відзначається глибоким психологізмом, яскравим колористичним вирішенням та тонким відчуттям світла. Був одним з творців Української академії мистецтв та виконував обов'язки ректора в останні місяці свого життя.

Про автора: Олег Мінько (1938-2013) – український художник і педагог, заслужений та народний художник України, представник львівської мистецької школи. Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва під керівництвом Романа Сельського та Карла Звіринського. Працював у Львівському художньо-виробничому комбінаті та очолював кафедру художнього текстилю.

Про автора: Олександр Олександрович Осмьоркін народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький) 8 грудня 1892 року в родині працівника поштово-телеграфної контори. За спогадом сучасників батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки та приказки, до того ж він, власне, і збирав рідкісні зразки народної творчості (твори з його колекції вказані в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року). Дитинство майбутнього митця пройшло в будинку рідного дядька Якова Васильовича Паученка, відомого українського архітектора-будівничого Єлисаветграда (1994 року саме в цьому приміщенні було відкрито художньо-меморіальний музей митця). Як згадував сам О. Осмьоркін: Саме в будинку Якова Паученка майбутній професор живопису О. Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. То були сцени з українського побуту і класичний театр Шекспіра та Шиллера, фрагменти російської драми і лялькові вистави. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О. Осмьоркіна 1900-х рр. «Романтична сцена», «Ляльковий театр», «Арлекін і Коломбіна» та спогади сучасників. 1911 року Осмьоркін вступив до Київського художнього училища, де отримав ґрунтовну художню освіту, познайомився з сучасними українськими митцями. Ще цього ж року на так званій «Незалежній виставці» в Києві Осмьоркін познайомився з творами Іллі Машкова (фундатора групи московських живописців «Бубновий валет»), що мало вирішальне значення для долі митця. 1913 року, не завершивши навчання в Київському художньому училищі, О. Осмьоркін вирушив до Москви, са́ме в школу Іллі Машкова, а вже починаючи від наступного, 1914 року, брав участь у виставках московського митецького об'єднання «Бубновий валет» (був його наймолодшим членом), до якого входили живописці, що гордо називали себе «російськими сезаністами». Відтоді доля художника пов'язана з Москвою і Петроградом, хоча й з рідною Україною митець не поривав. До кола знайомств Осмьоркіна входили тодішні митці-модерністи — С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова (її портрет роботи О. Осмьоркіна 1937 року знаходиться в Літературному музеї в Москві), П. Кончаловський, А. Лентулов, В. Купрін. У квартирі Осмьоркіна було завжди гамірно і повно різного мистецького люду, неугавні дискусії про творчість, події сучасності; подеколи на дверях з'являлась табличка що інтригувала «Запрошую на вареники», але коли друзі розходились, художник залишався на самоті, точніше наодинці зі своїм мольбертом, фарбами і пензлями.

Про автора: Бізюков Онуфрій Терентійович (1897-1986) – український художник, живописець, працював у жанрах пейзажу, натюрморту, портрету. Яскравий представник ліричного напряму в українському живописі. Народився у м. Вележ, Смоленська обл. Закінчив Миргородську художньо-промислову школу (1918). Викладав у Київському художньому технікумі (1920-1931). Брав участь в оформленні Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської Лаври (1926). Був членом АРІУ (Всеукраїнська організація художників), в якій великий вплив мали «бойчукісти» (1929-1932). Закінчив КХІ, де навчався у М. Бойчука (1930). У групі художників-учнів М. Бойчука брав участь у монументальних розписах в Одесі. Був репресований як послідовник «реакційної школи бойчукізм» (1935). Жив і працював у м. Куйбишев, потім у м. Київ (з 1939).

Про автора: Олександр Олександрович Осмьоркін народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький) 8 грудня 1892 року в родині працівника поштово-телеграфної контори. За спогадом сучасників батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки та приказки, до того ж він, власне, і збирав рідкісні зразки народної творчості (твори з його колекції вказані в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року). Дитинство майбутнього митця пройшло в будинку рідного дядька Якова Васильовича Паученка, відомого українського архітектора-будівничого Єлисаветграда (1994 року саме в цьому приміщенні було відкрито художньо-меморіальний музей митця). Як згадував сам О. Осмьоркін: Саме в будинку Якова Паученка майбутній професор живопису О. Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. То були сцени з українського побуту і класичний театр Шекспіра та Шиллера, фрагменти російської драми і лялькові вистави. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О. Осмьоркіна 1900-х рр. «Романтична сцена», «Ляльковий театр», «Арлекін і Коломбіна» та спогади сучасників. 1911 року Осмьоркін вступив до Київського художнього училища, де отримав ґрунтовну художню освіту, познайомився з сучасними українськими митцями. Ще цього ж року на так званій «Незалежній виставці» в Києві Осмьоркін познайомився з творами Іллі Машкова (фундатора групи московських живописців «Бубновий валет»), що мало вирішальне значення для долі митця. 1913 року, не завершивши навчання в Київському художньому училищі, О. Осмьоркін вирушив до Москви, са́ме в школу Іллі Машкова, а вже починаючи від наступного, 1914 року, брав участь у виставках московського митецького об'єднання «Бубновий валет» (був його наймолодшим членом), до якого входили живописці, що гордо називали себе «російськими сезаністами». Відтоді доля художника пов'язана з Москвою і Петроградом, хоча й з рідною Україною митець не поривав. До кола знайомств Осмьоркіна входили тодішні митці-модерністи — С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова (її портрет роботи О. Осмьоркіна 1937 року знаходиться в Літературному музеї в Москві), П. Кончаловський, А. Лентулов, В. Купрін. У квартирі Осмьоркіна було завжди гамірно і повно різного мистецького люду, неугавні дискусії про творчість, події сучасності; подеколи на дверях з'являлась табличка що інтригувала «Запрошую на вареники», але коли друзі розходились, художник залишався на самоті, точніше наодинці зі своїм мольбертом, фарбами і пензлями.

Про автора: Олег Мінько (1938-2013) – український художник і педагог, заслужений та народний художник України, представник львівської мистецької школи. Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва під керівництвом Романа Сельського та Карла Звіринського. Працював у Львівському художньо-виробничому комбінаті та очолював кафедру художнього текстилю.

Про автора: Волобуєва Алла (нар. 1984) – український художник. Народилася в м. Київ. Навчалася в Республіканській художній школі ім. Т. Шевченка (1996-2002). Закінчила живописний факультет Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (2002-2008), де вчилась у М. Гуйди. Лауреат Першої премії міжнародного молодіжного конкурсу анімації у Флоренції (Італія, 2006). Неодноразовий лауреат Першої і Третьої премій ім. В. Шаталіна. Активна учасниця мистецького життя в Україні та за кордоном. Персональні виставки в Україні (2004, 2007, 2015) та групові виставки і проекти по всьому світу. Живе та працює в м. Київ

Про автора: Ігор Гайдай (нар. 1961) – український фотохудожник, засновник "Гайдай студії" та галереї "Камера", автор трьох фотокниг. Навчався у Київському інституті ім. Карпенка-Карого, працював на кіностудії ім. Довженка. У 1990-х створив власну студію, поєднуючи комерційні й авторські проєкти. Понад 15 років співпрацював із міжнародними агентствами, нині зосереджений на творчих фотопроєктах.

Про автора: Ігор Гайдай (нар. 1961) – український фотохудожник, засновник "Гайдай студії" та галереї "Камера", автор трьох фотокниг. Навчався у Київському інституті ім. Карпенка-Карого, працював на кіностудії ім. Довженка. У 1990-х створив власну студію, поєднуючи комерційні й авторські проєкти. Понад 15 років співпрацював із міжнародними агентствами, нині зосереджений на творчих фотопроєктах.

Про автора: Ігор Гайдай (нар. 1961) – український фотохудожник, засновник "Гайдай студії" та галереї "Камера", автор трьох фотокниг. Навчався у Київському інституті ім. Карпенка-Карого, працював на кіностудії ім. Довженка. У 1990-х створив власну студію, поєднуючи комерційні й авторські проєкти. Понад 15 років співпрацював із міжнародними агентствами, нині зосереджений на творчих фотопроєктах.

Про автора: Роман Жук (1955 р.н.) – яскравий представник українського трансавангарду та львівської школи. Його творчість поєднує постмодерністський підхід і впізнаваний авторський стиль. Художник заново інтерпретує світ через власну символіку, переосмислюючи образи знакових митців без повторення. Для нього мистецтво є формою самовираження й відкритим вікном любові.

Про автора: Живописець, куратор, педагог. Народився у сім’ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, з 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення середньої школи і обов’язкової служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчив із червоним дипломом. Учень професора, лауреата Державної Премії СРСР Бориса Косарева, у 1981 році стає аспірантом творчих майстерень АХ СРСР (науковий керівник — академік, професор Сергій Григор’єв). З 1985 року живе і працює у Києві. У 1992 отримує звання заслуженого діяча України, в 1998 — народного художника України. У 1983 році народжується син Андрій Сидоренко, який так само працює у галузі мистецтва. У 2001 Віктор Сидоренко засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та вишукувальні дії, що мають на меті розвиток професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик. Учасник вітчизняних і міжнародних виставок. Персональні виставки експонувалися у Національному художньому музеї України (Київ), Харківському художньому музеї, Державній картинній галереї (Львів), Державному музеї мистецтв ім. А. Кастеєва Республіки Казахстан (Алма-Ати), Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), музеях і галереях інших країн. Художникові притаманні глибоке знання стану та проблем сучасної світової пластичної культури, аналітичний підхід до втілення значущих тем історії та сьогодення, гостра спостережливість і розкутість композиційної фантазії та велика продуктивність. Бездоганно володіючи лінією, умінням вибудовувати форму, колорит, майстер невтомно експериментує, дошукується новітніх спрямувань у мистецтві нового тисячоліття. Митець широкого творчого діапазону, майстер картини, натюрморту, портрета, акварельних творів, проектів сучасних мистецьких експозицій, Сидоренко неодноразово удостоєний престижних відзнак, у тому числі міжнародних. Найвідоміші роботи: триптих “Літо”, цикли “Акварелі”, “Жінки і квіти” (1990–1993), “Цитохронізми” (1994–1997), “Амнезія” (1995–1999); “Вторгнення” (1996), “Ритуальні танці” (1997). Неабияким успіхом користувалися авторський проект художника “Жорна часу”, який 2003 року репрезентував Україну на ювілейному 50-му Венеційському бієнале (Італія) та мультимедійний проект “Аутентифікація”, репрезентований 2006 року на міжнародному фестивалі “Східні сусіди” у Нідерландах. У 2007 році був співкуратором українського проекту на Венеційському бієнале, а у 2011 та 2013 – комісаром українських проектів. Твори Сидоренка зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), в колекції Єльського університету США, у збірках художніх музеїв та у приватних колекціях в інших країнах світу.

Про автора: Живописець, куратор, педагог. Народився у сім’ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, з 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення середньої школи і обов’язкової служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчив із червоним дипломом. Учень професора, лауреата Державної Премії СРСР Бориса Косарева, у 1981 році стає аспірантом творчих майстерень АХ СРСР (науковий керівник — академік, професор Сергій Григор’єв). З 1985 року живе і працює у Києві. У 1992 отримує звання заслуженого діяча України, в 1998 — народного художника України. У 1983 році народжується син Андрій Сидоренко, який так само працює у галузі мистецтва. У 2001 Віктор Сидоренко засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та вишукувальні дії, що мають на меті розвиток професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик. Учасник вітчизняних і міжнародних виставок. Персональні виставки експонувалися у Національному художньому музеї України (Київ), Харківському художньому музеї, Державній картинній галереї (Львів), Державному музеї мистецтв ім. А. Кастеєва Республіки Казахстан (Алма-Ати), Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), музеях і галереях інших країн. Художникові притаманні глибоке знання стану та проблем сучасної світової пластичної культури, аналітичний підхід до втілення значущих тем історії та сьогодення, гостра спостережливість і розкутість композиційної фантазії та велика продуктивність. Бездоганно володіючи лінією, умінням вибудовувати форму, колорит, майстер невтомно експериментує, дошукується новітніх спрямувань у мистецтві нового тисячоліття. Митець широкого творчого діапазону, майстер картини, натюрморту, портрета, акварельних творів, проектів сучасних мистецьких експозицій, Сидоренко неодноразово удостоєний престижних відзнак, у тому числі міжнародних. Найвідоміші роботи: триптих “Літо”, цикли “Акварелі”, “Жінки і квіти” (1990–1993), “Цитохронізми” (1994–1997), “Амнезія” (1995–1999); “Вторгнення” (1996), “Ритуальні танці” (1997). Неабияким успіхом користувалися авторський проект художника “Жорна часу”, який 2003 року репрезентував Україну на ювілейному 50-му Венеційському бієнале (Італія) та мультимедійний проект “Аутентифікація”, репрезентований 2006 року на міжнародному фестивалі “Східні сусіди” у Нідерландах. У 2007 році був співкуратором українського проекту на Венеційському бієнале, а у 2011 та 2013 – комісаром українських проектів. Твори Сидоренка зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), в колекції Єльського університету США, у збірках художніх музеїв та у приватних колекціях в інших країнах світу.

Про автора: Живописець, куратор, педагог. Народився у сім’ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, з 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення середньої школи і обов’язкової служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчив із червоним дипломом. Учень професора, лауреата Державної Премії СРСР Бориса Косарева, у 1981 році стає аспірантом творчих майстерень АХ СРСР (науковий керівник — академік, професор Сергій Григор’єв). З 1985 року живе і працює у Києві. У 1992 отримує звання заслуженого діяча України, в 1998 — народного художника України. У 1983 році народжується син Андрій Сидоренко, який так само працює у галузі мистецтва. У 2001 Віктор Сидоренко засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та вишукувальні дії, що мають на меті розвиток професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик. Учасник вітчизняних і міжнародних виставок. Персональні виставки експонувалися у Національному художньому музеї України (Київ), Харківському художньому музеї, Державній картинній галереї (Львів), Державному музеї мистецтв ім. А. Кастеєва Республіки Казахстан (Алма-Ати), Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), музеях і галереях інших країн. Художникові притаманні глибоке знання стану та проблем сучасної світової пластичної культури, аналітичний підхід до втілення значущих тем історії та сьогодення, гостра спостережливість і розкутість композиційної фантазії та велика продуктивність. Бездоганно володіючи лінією, умінням вибудовувати форму, колорит, майстер невтомно експериментує, дошукується новітніх спрямувань у мистецтві нового тисячоліття. Митець широкого творчого діапазону, майстер картини, натюрморту, портрета, акварельних творів, проектів сучасних мистецьких експозицій, Сидоренко неодноразово удостоєний престижних відзнак, у тому числі міжнародних. Найвідоміші роботи: триптих “Літо”, цикли “Акварелі”, “Жінки і квіти” (1990–1993), “Цитохронізми” (1994–1997), “Амнезія” (1995–1999); “Вторгнення” (1996), “Ритуальні танці” (1997). Неабияким успіхом користувалися авторський проект художника “Жорна часу”, який 2003 року репрезентував Україну на ювілейному 50-му Венеційському бієнале (Італія) та мультимедійний проект “Аутентифікація”, репрезентований 2006 року на міжнародному фестивалі “Східні сусіди” у Нідерландах. У 2007 році був співкуратором українського проекту на Венеційському бієнале, а у 2011 та 2013 – комісаром українських проектів. Твори Сидоренка зберігаються у Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва KIASMA (Гельсінкі, Фінляндія), в колекції Єльського університету США, у збірках художніх музеїв та у приватних колекціях в інших країнах світу.

Про автора: Провідний представник сучасного українського мистецтва. Захар навчався в художньому училищі ім. М.Б. Грекова, а пізніше на факультеті живопису у Київській НАОМА. Наразі художник викладає на кафедрі малюнку у НАОМА. З 2012 року бере активну участь у художніх виставках України та закордоном. Роботи Захара легко відрізнити серед інших сміливими кольорами та неочікованою технікою виконання.