Козацтво і героїчне минуле

Про автора: Микола Івасюк (1865–1937) – український живописець, вихованець Віденської та Мюнхенської академій. У 1899–1908 роках заснував і очолював першу художню школу на Буковині. З 1926 року працював у Києві. Створював побутові й історичні композиції, зокрема на тему козацтва. Попри перспективи в Європі повернувся в Україну, де 1937 року був безпідставно звинувачений у "націоналізмі" та шпигунстві та репресований.

Про автора: Микола Івасюк (1865–1937) – український живописець, вихованець Віденської та Мюнхенської академій. У 1899–1908 роках заснував і очолював першу художню школу на Буковині. З 1926 року працював у Києві. Створював побутові й історичні композиції, зокрема на тему козацтва. Попри перспективи в Європі повернувся в Україну, де 1937 року був безпідставно звинувачений у "націоналізмі" та шпигунстві та репресований.

Про автора: Сергій Васильківський (1854–1917) – український живописець, майстер пейзажу й козацької тематики. Народився в Ізюмі, навчався в Петербурзькій академії мистецтв, відзначений медалями та пенсіонерською поїздкою Європою. Працював у Харкові, фіксував слобожанські й полтавські краєвиди, поєднуючи етнографічні мотиви з тонким світлотональним письмом. Вважається одним із формотворців національного пейзажу.

Про автора: Сергій Васильківський (1854–1917) – український живописець, майстер пейзажу й козацької тематики. Народився в Ізюмі, навчався в Петербурзькій академії мистецтв, відзначений медалями та пенсіонерською поїздкою Європою. Працював у Харкові, фіксував слобожанські й полтавські краєвиди, поєднуючи етнографічні мотиви з тонким світлотональним письмом. Вважається одним із формотворців національного пейзажу.

Про автора: Сергій Васильківський (1854–1917) – український живописець, майстер пейзажу й козацької тематики. Народився в Ізюмі, навчався в Петербурзькій академії мистецтв, відзначений медалями та пенсіонерською поїздкою Європою. Працював у Харкові, фіксував слобожанські й полтавські краєвиди, поєднуючи етнографічні мотиви з тонким світлотональним письмом. Вважається одним із формотворців національного пейзажу.

Про автора: Олександр Мурашко (1875–1919) – живописець, який виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму. Його творчість відзначається глибоким психологізмом, яскравим колористичним вирішенням та тонким відчуттям світла. Був одним з творців Української академії мистецтв та виконував обов'язки ректора в останні місяці свого життя.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Опанас Сластіон (1855–1933) – український маляр, графік, етнограф та архітектор. Відомий як ілюстратор творів Тараса Шевченка, зокрема поеми "Гайдамаки". Дослідник кобзарства: створив галерею графічних портретів народних співців та був одним з перших, хто записав їхнє виконання на фонограф. Засновник Миргородського краєзнавчого музею.

Про автора: Опанас Сластіон (1855–1933) – український маляр, графік, етнограф та архітектор. Відомий як ілюстратор творів Тараса Шевченка, зокрема поеми "Гайдамаки". Дослідник кобзарства: створив галерею графічних портретів народних співців та був одним з перших, хто записав їхнє виконання на фонограф. Засновник Миргородського краєзнавчого музею.

Про автора: Опанас Сластіон (1855–1933) – український маляр, графік, етнограф та архітектор. Відомий як ілюстратор творів Тараса Шевченка, зокрема поеми "Гайдамаки". Дослідник кобзарства: створив галерею графічних портретів народних співців та був одним з перших, хто записав їхнє виконання на фонограф. Засновник Миргородського краєзнавчого музею.

Про автора: Опанас Сластіон (1855–1933) – український маляр, графік, етнограф та архітектор. Відомий як ілюстратор творів Тараса Шевченка, зокрема поеми "Гайдамаки". Дослідник кобзарства: створив галерею графічних портретів народних співців та був одним з перших, хто записав їхнє виконання на фонограф. Засновник Миргородського краєзнавчого музею.

Про автора: Григорій Світлицький (1872–1948) – український живописець, професор, музикант і композитор. Народився та працював у Києві. Навчався у Київській рисувальній школі М. Мурашка та Петербурзькій академії мистецтв, працював над розписами соборів. Член Товариства акварелістів і АХЧУ, перший народний художник УРСР (1946). Його роботи й досі виставляються в музеях України.

Про автора: Алла Горська (1929–1970) – українська художниця-монументалістка, графікиня, живописиця та діячка дисидентського руху 1960-х. Горська була трагічно вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин, що вважають політичним злочином радянських спецслужб. Смерть Горської стала символом боротьби за українську культуру та незалежність.