Код тканини

Про автора: 23 квітня 1875 року в сім’ї священика Данила та Анни з родини Киселевських, у с.Пороги біля Богородчан, що на Станіславівщині (тепер Івано-Франківщині), народився син Модест, який став одним із найталановитіших і найяскравіших художників-монументалістів у галузі новітнього українського сакрального та світського мистецтва. Дослідники справедливо вважають його першим митцем, який наважився виступити з власною модерною системою оздоблення українських храмів, у якій сміливо і з тонким художнім смаком синтезував візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його талант не обмежувався лише монументальним мистецтвом, він – обдарований живописець і графік, який працював у різних жанрах – портреті, краєвиді, побутовій картині, він також майстер екслібрису і автор загальновідомої емблеми Національного Музею, що є оригінальною візитівкою установи і донині. Вперше ім’я Модеста Сосенка зазвучало у Львові на організованій Товариством прихильників української літератури, науки і штуки Всеукраїнській виставці 1905 року. Журі відібрало кілька його творів, які, на жаль, майже всі – втрачені. Відгуки на подію у тогочасній пресі і згадки про праці М.Сосенка є свідченням позитивного сприйняття критикою і глядачами стилю його живопису, у якому вже тоді помічали тенденцію до модерної подачі образів, поєднану з елементами характерними для давнього українського іконопису (портрет Атанасія Шептицького, «Дві свахи») М.Сосенко отримав поважну, як на той час, професійну освіту. Успішно навчався у Краківській школі красних мистецтв (1896-1900), у Мюнхенській королівській академії мистецтв (1900-1902), у Паризькій національній школі мистецтв (майстерня Леона Бонна) (1902-1904)).

Про автора: Олена Придувалова (1960, Київ) – українська художниця, що працює в живописі, графіці та декоративному мистецтві. Членкиня НСХУ, співзасновниця групи  "Синій жовтень". Описує себе як "поетку околиць". Її роботи вирізняються експериментами із матеріалом, насиченою кольоровою гамою та декоративністю, що створює емоційну, поетичну атмосферу.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Володимир Патик (1926–2016) – український живописець, дослідник історії та етнографії. Його творчість стала прикладом відданості мистецтву попри цензуру й випробування часу. Лауреат Шевченківської премії, Заслужений художник України, він залишив по собі національне мистецтво й філософію творчої свободи.

Про автора: Олександра Екстер (1882–1949) – видатна українська авангардистка, чия творчість поєднала неоімпресіонізм, кубізм, конструктивізм і ар-деко. Вона сприяла становленню кубофутуризму в Україні, поєднуючи авангард із народним орнаментом. Як сценографка створювала новаторські декорації та костюми, реформуючи театр. Її ім’я стало символом українського авангарду світового рівня.

Про автора: Зінаїда Васіна (нар. 1950) – театральна художниця, графікиня, мистецтвознавиця й дослідниця народного костюма. Членкиня НСХУ (з 1980). Авторка першої в Україні методології наукової реконструкції національного вбрання. Її роботи поєднують художнє бачення з етнографічною точністю, відкриваючи глибинну спадщину української культури.

Про автора: Спільна творчість Іллі та Олександри Чичкан представляє собою унікальний мистецький синтез, де досвід одного з лідерів «нової хвилі» поєднується з актуальним баченням молодої генерації. У своїх масштабних полотнах автори перетворюють техніку традиційної паперової аплікації на складне багатошарове висловлювання про надлишок сучасної культури споживання. Використовуючи тисячі фрагментів глянцевих журналів, вони майстерно деконструюють звичні образи — від класичних натюрмортів ванітас до релігійних та політичних символів — наповнюючи їх гострою іронією, гротеском та впізнаваним анімалізмом. Цей творчий тандем створює щільний візуальний шум, у якому високе мистецтво межує з поп-культурою, а хаос дрібних деталей впорядковується у цілісну інтелектуальну провокацію.

Про автора: Георгій Нарбут (1886-1920 рр.) – художник-графік, автор перших українських банкнот. Георгій Нарбут є знаковою персоною української графіки. За коротке життя митець встиг стати одним із засновників і ректорів Української академії мистецтв та розробити дизайн українських державних знаків. Графічні роботи Нарбута вирізняються своєю майстерністю та особливим «нарбутівським стилем». Велике враження на Нарбута справили роботи Альбрехта Дюрера, після яких він відходить від наслідування російських графіків і починає пошук власного графічного стилю. Під час Світової війни Нарбут створював багато робіт на воєнну тематику. В Україні Георгій Нарбут встиг розробити дизайн гривневих банкнот УНР, поштових марок, акцизних паперів, герба Української Держави. Він також створив свій власний «нарбутівський» шрифт. Особливим творчим досягненням стала створена ним «Українська абетка». Ця робота як найкраще показала майстерність, якої досягнув Нарбут, а також стала одним з перших творів Нарбута, в якому він виражає власну національну ідентичність. Георгій Нарбут планував створити ілюстрації для «Енеїди» Івана Котляревського, однак не встиг втілити цю ідею в життя.

Про автора: Василь Кричевський (1873-1952) – український архітектор, графік і живописець. Його різнобічна творчість, що охоплює архітектуру, книжкову графіку, сценографію та кіномистецтво, ґрунтується на переосмисленні народних традицій. Один із засновників та перший ректор Української академії мистецтв та автор дизайну Державного Герба УНР.