Історія України

Про автора: Зінаїда Васіна (нар. 1950) – театральна художниця, графікиня, мистецтвознавиця й дослідниця народного костюма. Членкиня НСХУ (з 1980). Авторка першої в Україні методології наукової реконструкції національного вбрання. Її роботи поєднують художнє бачення з етнографічною точністю, відкриваючи глибинну спадщину української культури.

Про автора: Зінаїда Васіна (нар. 1950) – театральна художниця, графікиня, мистецтвознавиця й дослідниця народного костюма. Членкиня НСХУ (з 1980). Авторка першої в Україні методології наукової реконструкції національного вбрання. Її роботи поєднують художнє бачення з етнографічною точністю, відкриваючи глибинну спадщину української культури.

Про автора: Зінаїда Васіна (нар. 1950) – театральна художниця, графікиня, мистецтвознавиця й дослідниця народного костюма. Членкиня НСХУ (з 1980). Авторка першої в Україні методології наукової реконструкції національного вбрання. Її роботи поєднують художнє бачення з етнографічною точністю, відкриваючи глибинну спадщину української культури.

Про автора: Іван Айвазовський (1817–1900) – український художник-мариніст вірменського походження, один із найвідоміших митців XIX століття. Прославився морськими пейзажами, де поєднав романтичність і реалістичність, досягнувши неперевершеної майстерності у зображенні хвиль та світла. Все життя був тісно пов’язаний із Феодосією, де заснував картинну галерею і багато зробив для розвитку міста.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Микола Пимоненко (1862–1912) – український живописець, жанрист, портретист і педагог. Народився в Києві в родині іконописця. Академік Петербурзької академії мистецтв, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури. У своїх полотнах яскраво відобразив життя українського села та міста, поєднавши реалізм із поетичністю народного буття. Твір художника "Гопак" викупив паризький Лувр.

Про автора: Микола Івасюк (1865–1937) – український живописець, вихованець Віденської та Мюнхенської академій. У 1899–1908 роках заснував і очолював першу художню школу на Буковині. З 1926 року працював у Києві. Створював побутові й історичні композиції, зокрема на тему козацтва. Попри перспективи в Європі повернувся в Україну, де 1937 року був безпідставно звинувачений у "націоналізмі" та шпигунстві та репресований.

Про автора: Микола Івасюк (1865–1937) – український живописець, вихованець Віденської та Мюнхенської академій. У 1899–1908 роках заснував і очолював першу художню школу на Буковині. З 1926 року працював у Києві. Створював побутові й історичні композиції, зокрема на тему козацтва. Попри перспективи в Європі повернувся в Україну, де 1937 року був безпідставно звинувачений у "націоналізмі" та шпигунстві та репресований.

Про автора: Фотій Красицький (1873–1944) – український живописець і графік, педагог. Внучатий небіж Тараса Шевченка по лінії його сестри Катерини, автор численних полотен на історичну та побутову тематику, що передають дух і колорит українського села.

Про автора: Георгій Нарбут (1886-1920 рр.) – художник-графік, автор перших українських банкнот. Георгій Нарбут є знаковою персоною української графіки. За коротке життя митець встиг стати одним із засновників і ректорів Української академії мистецтв та розробити дизайн українських державних знаків. Графічні роботи Нарбута вирізняються своєю майстерністю та особливим «нарбутівським стилем». Велике враження на Нарбута справили роботи Альбрехта Дюрера, після яких він відходить від наслідування російських графіків і починає пошук власного графічного стилю. Під час Світової війни Нарбут створював багато робіт на воєнну тематику. В Україні Георгій Нарбут встиг розробити дизайн гривневих банкнот УНР, поштових марок, акцизних паперів, герба Української Держави. Він також створив свій власний «нарбутівський» шрифт. Особливим творчим досягненням стала створена ним «Українська абетка». Ця робота як найкраще показала майстерність, якої досягнув Нарбут, а також стала одним з перших творів Нарбута, в якому він виражає власну національну ідентичність. Георгій Нарбут планував створити ілюстрації для «Енеїди» Івана Котляревського, однак не встиг втілити цю ідею в життя.

Про автора: Георгій Нарбут (1886-1920 рр.) – художник-графік, автор перших українських банкнот. Георгій Нарбут є знаковою персоною української графіки. За коротке життя митець встиг стати одним із засновників і ректорів Української академії мистецтв та розробити дизайн українських державних знаків. Графічні роботи Нарбута вирізняються своєю майстерністю та особливим «нарбутівським стилем». Велике враження на Нарбута справили роботи Альбрехта Дюрера, після яких він відходить від наслідування російських графіків і починає пошук власного графічного стилю. Під час Світової війни Нарбут створював багато робіт на воєнну тематику. В Україні Георгій Нарбут встиг розробити дизайн гривневих банкнот УНР, поштових марок, акцизних паперів, герба Української Держави. Він також створив свій власний «нарбутівський» шрифт. Особливим творчим досягненням стала створена ним «Українська абетка». Ця робота як найкраще показала майстерність, якої досягнув Нарбут, а також стала одним з перших творів Нарбута, в якому він виражає власну національну ідентичність. Георгій Нарбут планував створити ілюстрації для «Енеїди» Івана Котляревського, однак не встиг втілити цю ідею в життя.

Про автора: “Бойчукіст”, жертва сталінського терору; відомий за ілюстраціями до “Кобзаря” Тараса Шевченка. Чи не найбільші творчі досягнення Седляра пов`язані з мистецтвом малюнка – він створив їх кілька тисяч: живих, вільних, начеркових, не скутих правилами. Вони відповідали тим змінам, що відбувалися в тогочасній західноєвропейській, перш за все, французській графіці (Матісс, Дюфі, Марке). На жаль, після смерті художника майже весь його творчий доробок було варварськи знищено, а монографія Євгена Холостенко “Василь Седляр” так і не вийшла з друку. Також Василь Теофанович багато працював у мистецтві кераміки; ілюстрував книги Володимира Маяковського, Гео Шкурупія, Івана Франка, Андрія Головка тощо; писав статті на мистецькі теми. Він брав участь у стінописах Межигірського Художнього Керамічного Технікуму (1924), Червонозаводського театру в місті Харків (1933–1935) – всі ці розписи знищені. Над ілюстраціями до “Кобзаря” працював з 1928-о по 1930-й роки. “Кобзар” готувався як ювілейне видання до 70-річчя від дня смерті поета. Видавництво “Література і мистецтво”, що випустило його, оформило книгу з розмахом: формат в одну восьму аркуша, 44 ілюстрації на цілу сторінку, десять сюжетних кінцівок. Чорно-білі зображення, виконані пензлем, нагадують скоропис. Така манера надає малюнкам особливої простоти, безпосередності, близька демократичному духові поезій Шевченка. Графічна серія Седляра вражає силою-силенною найрізноманітніших образів. Це, з одного боку, “сильні світу цього” – царі, жандарми, солдафони та інші царські приспішники, а з другого – їхні жертви, “малі оті раби німі”. Йдучи за Шевченком, розглядаючи, як і він, кожне явище, кожну подію крізь призму чистоти народної душі, митець створює яскраві образи широкого емоційного діапазону. Його вдови, сироти, покритки, невільники втілюють і ласкаву співучість творів поета, і людський біль, і розпач, і безумство, і жагучий протест, і теплоту материнської любові, і нестримну радість молодості.

Про автора: Софія Налепинська-Бойчук (1884–1937) – українська художниця‑графік польського походження, одна з провідних бойчукісток і засновниця модерної школи деревориту в Україні. Працювала в станковій та книжковій графіці, ксилографії, розробляла ескізи гобеленів і тканин, викладала й очолювала ксилографічну майстерню в Київському художньому інституті; розстріляна НКВС 1937 року, реабілітована посмертно.