Героїчна тема в українському мистецтві

Про автора: Алла Горська (1929–1970) – українська художниця-монументалістка, графікиня, живописиця та діячка дисидентського руху 1960-х. Горська була трагічно вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин, що вважають політичним злочином радянських спецслужб. Смерть Горської стала символом боротьби за українську культуру та незалежність.

Про автора: Алла Горська (1929–1970) – українська художниця-монументалістка, графікиня, живописиця та діячка дисидентського руху 1960-х. Горська була трагічно вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин, що вважають політичним злочином радянських спецслужб. Смерть Горської стала символом боротьби за українську культуру та незалежність.

Про автора: Віктор Зарецький (1925–1990) – український живописець, монументаліст, графік, педагог, один із провідних митців покоління шістдесятників. Для окремих періодів його творчості характерні тематичні цикли. Послідовно розширював формальний інструментарій – від реалістичної школи до впливів сецесії та декоративної стилізації. Співпраця з Аллою Горською та її трагічне вбивство значною мірою вплинули на подальшу творчість митця.

Про автора: Епоха козацького бароко поєднала західноєвропейські впливи з православними традиціями, породивши самобутнє українське сакральне мистецтво. Багато оздоблені ікони — обидві монументальні і побутові — відображали нове почуття національної свідомості та відданої інтимності. Народні іконописці виробили яскравий, емоційно насичений стиль, укорінений у колективі пам'ять.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Мико́ла Семе́нович Само́киш (13 (25) жовтня 1860, Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія — 18 січня 1944, Сімферополь, РРФСР, СРСР) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Народився 25 жовтня 1860 у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. У 1886-1889 навчався в Парижі. Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. У 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. У 1894-1917 керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). З 1919 жив у Криму. З 1938 керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. Помер 18 січня 1944 у Сімферополі, ще зайнятому німцями. У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українські книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928). Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів. 25 липня 1945 в Харкові в будинку, де жив і працював Микола Самокиш, відкрито музей. Експозиція музею складалась з ранніх творів художника та його картин від часу російсько-японської та Першої світової воєн.

Про автора: Олекса Новаківський (1872–1935) – український живописець і педагог. Уродженець Поділля, він був талановитим і темпераментним представником краківського постімпресіонізму. У Львові заснував мистецьку школу, яка стала відомим осередком малярської культури на заході Україні.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Ілля Ріпин (1844–1930) походив із козацького роду Ріпа, тому українські мистецтвознавці прагнуть повернути автентичне написання його прізвища. Навчався в іконописця І. Крамського та Петербурзькій академії мистецтв. Працював у реалістичній манері, створив галерею портретів сучасників. Попри успіх у Петербурзі, зберіг духовний зв’язок із рідною Слобожанщиною.

Про автора: Народився 1905, 26 листопада – на Рівненщині в родині священика народився Ніл Хасевич – художник-графік, громадсько-політичний діяч. Лицар Срібного Хреста Заслуги. З 1926-го навчався у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича – художника. Він шукає свій шлях у художньому світі. Та остаточно зупиняється на графіці. 1927-го Ніл Хасевич став одним із співзасновників мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв і на 1939-й їх чисельність складала 33 чоловіки. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні – на Волині. У Варшаві наполегливо працює та удосконалюється у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрис (книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книга).  Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Європи. Його твори були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним. Отримавши диплом Академії мистецтв з правом викладати в середніх школах 1935-го повертається на Волинь і деякий час вчителює. Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному. Протягом 10 років (1942 – 1952) Ніл Хасевич у підпіллі національно-визвольної боротьби – боєць групи УПА «Північ» на Волині. Діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди Організації українських націоналістів. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА «До зброї», «Український перець», «Хрін». Не дивлячись на складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950 –1952). Його малюнки потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались в посольствах іноземних держав. Ці твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.

Про автора: Владислав Шерешевський (1964 р.) – український живописець, графік, є одним з найбільш іронічних сучасних митців України. Гумор та сатира в його роботах не є самоціллю, вони завжди направлені на виявлення важливих проблем суспільства і часто приховують в собі трагічну суть. Для донесення своїх ідей Шерешевський звертається до історії живопису, додаючи посилання на роботи відомих митців.

Про автора: Народився 1905, 26 листопада – на Рівненщині в родині священика народився Ніл Хасевич – художник-графік, громадсько-політичний діяч. Лицар Срібного Хреста Заслуги. З 1926-го навчався у Варшавській академії образотворчих мистецтв. Тут відбувається становлення Ніла Хасевича – художника. Він шукає свій шлях у художньому світі. Та остаточно зупиняється на графіці. 1927-го Ніл Хасевич став одним із співзасновників мистецького гуртка «Спокій» у Варшаві. До його складу входили українські студенти Варшавської академії образотворчих мистецтв і на 1939-й їх чисельність складала 33 чоловіки. За роки існування гуртка організовано 13 виставок, у тому числі дві пересувні – на Волині. У Варшаві наполегливо працює та удосконалюється у створенні дереворитів (гравюра на дереві) та екслібрис (книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книга).  Протягом 1930-х він отримує визнання у мистецьких колах Європи. Його твори були представлені на 35 виставках. Роботи художника експонуються не тільки на крайових виставках, але і в Празі, Берліні, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку. 1937-го він здобуває третій приз на виставці дереворитів у Варшаві. І вже за два роки в польській столиці виходить друком художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а у Філадельфії побачив світ − «Екслібрис Ніла Хасевича». В мистецьких колах його ім’я ставлять в один ряд із Юрієм Нарбутом, Василем Кричевським, Петром Холодним. Отримавши диплом Академії мистецтв з правом викладати в середніх школах 1935-го повертається на Волинь і деякий час вчителює. Ніл Хасевич став членом Волинського українського об’єднання та Організації українських націоналістів (ОУН). Співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному. Протягом 10 років (1942 – 1952) Ніл Хасевич у підпіллі національно-визвольної боротьби – боєць групи УПА «Північ» на Волині. Діяв під псевдо «Зот», «Рибак», «Старий» тощо. Був активним членом крайової референтури пропаганди Організації українських націоналістів. Керував друкарнею повстанців, працював як художник і редактор, готуючи ілюстрації до журналів УПА «До зброї», «Український перець», «Хрін». Не дивлячись на складні умови підпільного життя, Ніл Хасевич розвивався як художник-графік. Доробок воєнної і повоєнної доби – 150 дереворитів, які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950 –1952). Його малюнки потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, поширювались в посольствах іноземних держав. Ці твори показували світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму.

Про автора: Владислав Шерешевський (1964 р.) – український живописець, графік, є одним з найбільш іронічних сучасних митців України. Гумор та сатира в його роботах не є самоціллю, вони завжди направлені на виявлення важливих проблем суспільства і часто приховують в собі трагічну суть. Для донесення своїх ідей Шерешевський звертається до історії живопису, додаючи посилання на роботи відомих митців.

Про автора: Владислав Шерешевський (1964 р.) – український живописець, графік, є одним з найбільш іронічних сучасних митців України. Гумор та сатира в його роботах не є самоціллю, вони завжди направлені на виявлення важливих проблем суспільства і часто приховують в собі трагічну суть. Для донесення своїх ідей Шерешевський звертається до історії живопису, додаючи посилання на роботи відомих митців.

Про автора: Микола Маценко (1960р.) – Український художник, графік, автор об’єктів.  Мистецькі пошуки Миколи Маценка спрямовані на дослідження національної ідентичності та культурної спадщини, яку він переосмислює через призму міфотворення. Художник знаходить натхнення у народному мистецтві, особливо це відчутно в проєкті «Неофольк» — – серії орнаментальних робіт, натхненних українським фольклором та традиціями. Кожна робота в серії унікальна своїми кольоровими рішеннями, однак усі вони мають спільну схему, створює навмисну повторюваність, схожу на традиції коломийок. Микола Маценко також активно популяризує українську культуру, намагаючись наблизити її до широкої аудиторії. Одним із таких проєктів став «В кожну хату по квадрату», де він створив серію «чорних квадратів» і продавав їх за символічну ціну, роблячи цей твір доступним кожному. У 1992 році разом з Олегом Тістолом Маценко створив програму «Нацпром», яка ставила за мету переосмислення історико-культурних стереотипів. Їхні спільні проєкти аналізували українську культурну спадщину в контексті імперських і радянських міфів.