Енергія авангарду

Про автора: Ель Лисицький (1890–1941) – художник і архітектор, провідний представник авангарду, співзасновник "Культур-ліги". Разом із Казимиром Малевичем розвивав супрематизм, працював у графіці, архітектурі та плакатному мистецтві, залишив значний слід у європейському модернізмі.

Про автора: Зеновій Флінта (1935–1988) – український художник, випускник Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (1965), був учнем Р. Сельського та К. Звіринського. Представник покоління "шістдесятників", один із лідерів львівського мистецького процесу 1970-х. Учасник міжнародних бієнале кераміки, експериментував із живописом, графікою, керамікою. Надає перевагу пастелі й темпері.

Про автора: Казимир Малевич (1879–1935) – український авангардист, засновник напряму супрематизму. Його "Чорний квадрат" став символом цього новаторського руху, що відкинув натуралізм і відкрив нову еру в мистецтві. Художник викладав у Київському художньому інституті та друкувався в "Новій ґенерації". Українська культура відіграла важливу роль у формуванні його світогляду та художньої мови, побудованої на поєднанні форми та кольору.

Про автора: Олег Мінько (1938-2013) – український художник і педагог, заслужений та народний художник України, представник львівської мистецької школи. Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва під керівництвом Романа Сельського та Карла Звіринського. Працював у Львівському художньо-виробничому комбінаті та очолював кафедру художнього текстилю.

Про автора: Алла Горська (1929–1970) – українська художниця-монументалістка, графікиня, живописиця та діячка дисидентського руху 1960-х. Горська була трагічно вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин, що вважають політичним злочином радянських спецслужб. Смерть Горської стала символом боротьби за українську культуру та незалежність.

Про автора: Олександр Богомазов (1880 р. – 1930 р.) — провідна фігура українського та світового авангарду. Разом із Олександрою Екстер він заснував київське мистецьке об’єднання «Кільце», а з 1922 до 1930 року був професором Київського художнього інституту. Після захоплення імпресіонізмом та модернізмом, Богомазов знайшов себе в кубофутуризмі — стилі, який став його головним напрямом. У його роботах органічно поєднуються чіткі лінії і динаміка форм, що створюють відчуття особливої ритміки, яку він сам вважав центральною складовою живопису. Його дослідження колориту й пластики зробили Богомазова одним із найяскравіших представників кубофутуризму. Окрім творчості, він залишив спадщину в своїй теоретичній праці «Живопис і елементи», що є унікальною у світовій художній думці поруч із працями Малевича та Кандинського.

Про автора: Ель Лисицький (1890–1941) – художник і архітектор, провідний представник авангарду, співзасновник "Культур-ліги". Разом із Казимиром Малевичем розвивав супрематизм, працював у графіці, архітектурі та плакатному мистецтві, залишив значний слід у європейському модернізмі.

Про автора: Олександра Екстер (1882–1949) – видатна українська авангардистка, чия творчість поєднала неоімпресіонізм, кубізм, конструктивізм і ар-деко. Вона сприяла становленню кубофутуризму в Україні, поєднуючи авангард із народним орнаментом. Як сценографка створювала новаторські декорації та костюми, реформуючи театр. Її ім’я стало символом українського авангарду світового рівня.

Про автора: Петро Левченко (1856–1917) – український живописець-пейзажист, графік і майстер інтер’єрних композицій. Спершу працював у стилі реалізму, але після подорожі до Франції його мистецтво зазнало впливу імпресіонізму. Активно брав участь у майже всіх пересувних художніх виставках свого часу.

Про автора: Олександр Олександрович Осмьоркін народився в Єлисаветграді (нині Кропивницький) 8 грудня 1892 року в родині працівника поштово-телеграфної контори. За спогадом сучасників батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки та приказки, до того ж він, власне, і збирав рідкісні зразки народної творчості (твори з його колекції вказані в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року). Дитинство майбутнього митця пройшло в будинку рідного дядька Якова Васильовича Паученка, відомого українського архітектора-будівничого Єлисаветграда (1994 року саме в цьому приміщенні було відкрито художньо-меморіальний музей митця). Як згадував сам О. Осмьоркін: Саме в будинку Якова Паученка майбутній професор живопису О. Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. То були сцени з українського побуту і класичний театр Шекспіра та Шиллера, фрагменти російської драми і лялькові вистави. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О. Осмьоркіна 1900-х рр. «Романтична сцена», «Ляльковий театр», «Арлекін і Коломбіна» та спогади сучасників. 1911 року Осмьоркін вступив до Київського художнього училища, де отримав ґрунтовну художню освіту, познайомився з сучасними українськими митцями. Ще цього ж року на так званій «Незалежній виставці» в Києві Осмьоркін познайомився з творами Іллі Машкова (фундатора групи московських живописців «Бубновий валет»), що мало вирішальне значення для долі митця. 1913 року, не завершивши навчання в Київському художньому училищі, О. Осмьоркін вирушив до Москви, са́ме в школу Іллі Машкова, а вже починаючи від наступного, 1914 року, брав участь у виставках московського митецького об'єднання «Бубновий валет» (був його наймолодшим членом), до якого входили живописці, що гордо називали себе «російськими сезаністами». Відтоді доля художника пов'язана з Москвою і Петроградом, хоча й з рідною Україною митець не поривав. До кола знайомств Осмьоркіна входили тодішні митці-модерністи — С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова (її портрет роботи О. Осмьоркіна 1937 року знаходиться в Літературному музеї в Москві), П. Кончаловський, А. Лентулов, В. Купрін. У квартирі Осмьоркіна було завжди гамірно і повно різного мистецького люду, неугавні дискусії про творчість, події сучасності; подеколи на дверях з'являлась табличка що інтригувала «Запрошую на вареники», але коли друзі розходились, художник залишався на самоті, точніше наодинці зі своїм мольбертом, фарбами і пензлями.

Про автора: Казимир Малевич (1879–1935) – український авангардист, засновник напряму супрематизму. Його "Чорний квадрат" став символом цього новаторського руху, що відкинув натуралізм і відкрив нову еру в мистецтві. Художник викладав у Київському художньому інституті та друкувався в "Новій ґенерації". Українська культура відіграла важливу роль у формуванні його світогляду та художньої мови, побудованої на поєднанні форми та кольору.

Про автора: Живописець, графік, художник театру, монументаліст, ди­зайнер, конструктор, автор архітектурних та інженерних проектів, ілюстратор. Першим вчителем малювання у Хар­кові був Д.Безперчий. Вчився у Пензенському художньому училищі у М.Д. Селіверстова, у І.С.Горюшкіна-Сорокопудова та О.Ф.Афанасьєва, в 1902 -1903, 1909 -1910 в Мос­ковському училищі живопису, скульптури та архітектури у В.А. Сєрова та К. О. Коровіна. З 1910-о року – учасник виставок. Член об’єднань і експонент виставок: 1912 – “Віслючий хвіст”, 1913 – “Бубновий валет”, “Світ мистецтва”, 1911-1914 – “Спілка молоді”, 1915 – “Трамвай В”, 1915-1916 — “0, 10”, 1916 – “Магазин”, 1922-1923 – “Об’єднань нових течій” (в 1921 – голова). В 1902 та 1904, будучи матросом, побував у Франції, Сирії, Туреччині, Марокко, Греції, Італії. В 1914-у році відвідав Берлін, Париж, де познайомився з Пабло Пікассо. Того ж року влаштував у своїй майстерні виставку “Синтетично-статичні конструкції” разом з полтавським художником С. Подгаєвським, на якій виставив також контррельєфи. В 1917-у році разом з Г.Б.Якуловим та О.М.Родченком оформлював кафе “Піттореск”. В 1917-у став головою “Лівої федерації художників” (Москва), в 1918 – 1919-у був завідуючим Московською ко­легією Образотворчого відділу Наркомпросу. 1920-о року ви­конав модель башти Третього Інтернаціоналу. В 1922-у став одним з ініціаторів створення Державного інституту художньої культури (ДІНХУК). В 1921 -1925 – член постійної музейної комісії, згодом – завідуючий відділом матеріальної культу­ри в МХК (Музеї художньої культури) — ДІНХУК. В 1921-у намагався організувати лабораторію лівих художніх форм при заводі “Новий Лесснер” (Петроград). В 1918-1919 викладав у Державних вільних художніх майстернях (Москва), в 1919-1924 у ВХУТЕМАСІ, в 1925 – 1927 – професор Художнього інституту (Київ), в 1927-1930 – ВХУТЕІНу на деревообробному та ке­рамічному факультетах (Москва), в 1931-1932 викладав на факультеті кераміки Інституту силікатів, працював над апаратом “Летатлін”. “Моя мати – українка народоволка. У Хлєбникова мати теж українка. Так що ми з ним наполовину звідси”, – казав Володимир Татлін.

Про автора: Олександра Екстер (1882–1949) – видатна українська авангардистка, чия творчість поєднала неоімпресіонізм, кубізм, конструктивізм і ар-деко. Вона сприяла становленню кубофутуризму в Україні, поєднуючи авангард із народним орнаментом. Як сценографка створювала новаторські декорації та костюми, реформуючи театр. Її ім’я стало символом українського авангарду світового рівня.

Про автора: Алла Горська (1929–1970) – українська художниця-монументалістка, графікиня, живописиця та діячка дисидентського руху 1960-х. Горська була трагічно вбита у 1970 році за нез’ясованих обставин, що вважають політичним злочином радянських спецслужб. Смерть Горської стала символом боротьби за українську культуру та незалежність.

Про автора: Олександр Богомазов (1880 р. – 1930 р.) — провідна фігура українського та світового авангарду. Разом із Олександрою Екстер він заснував київське мистецьке об’єднання «Кільце», а з 1922 до 1930 року був професором Київського художнього інституту. Після захоплення імпресіонізмом та модернізмом, Богомазов знайшов себе в кубофутуризмі — стилі, який став його головним напрямом. У його роботах органічно поєднуються чіткі лінії і динаміка форм, що створюють відчуття особливої ритміки, яку він сам вважав центральною складовою живопису. Його дослідження колориту й пластики зробили Богомазова одним із найяскравіших представників кубофутуризму. Окрім творчості, він залишив спадщину в своїй теоретичній праці «Живопис і елементи», що є унікальною у світовій художній думці поруч із працями Малевича та Кандинського.

Про автора: Олександра Екстер (1882–1949) – видатна українська авангардистка, чия творчість поєднала неоімпресіонізм, кубізм, конструктивізм і ар-деко. Вона сприяла становленню кубофутуризму в Україні, поєднуючи авангард із народним орнаментом. Як сценографка створювала новаторські декорації та костюми, реформуючи театр. Її ім’я стало символом українського авангарду світового рівня.

Про автора: Живописець, графік, художник театру, монументаліст, ди­зайнер, конструктор, автор архітектурних та інженерних проектів, ілюстратор. Першим вчителем малювання у Хар­кові був Д.Безперчий. Вчився у Пензенському художньому училищі у М.Д. Селіверстова, у І.С.Горюшкіна-Сорокопудова та О.Ф.Афанасьєва, в 1902 -1903, 1909 -1910 в Мос­ковському училищі живопису, скульптури та архітектури у В.А. Сєрова та К. О. Коровіна. З 1910-о року – учасник виставок. Член об’єднань і експонент виставок: 1912 – “Віслючий хвіст”, 1913 – “Бубновий валет”, “Світ мистецтва”, 1911-1914 – “Спілка молоді”, 1915 – “Трамвай В”, 1915-1916 — “0, 10”, 1916 – “Магазин”, 1922-1923 – “Об’єднань нових течій” (в 1921 – голова). В 1902 та 1904, будучи матросом, побував у Франції, Сирії, Туреччині, Марокко, Греції, Італії. В 1914-у році відвідав Берлін, Париж, де познайомився з Пабло Пікассо. Того ж року влаштував у своїй майстерні виставку “Синтетично-статичні конструкції” разом з полтавським художником С. Подгаєвським, на якій виставив також контррельєфи. В 1917-у році разом з Г.Б.Якуловим та О.М.Родченком оформлював кафе “Піттореск”. В 1917-у став головою “Лівої федерації художників” (Москва), в 1918 – 1919-у був завідуючим Московською ко­легією Образотворчого відділу Наркомпросу. 1920-о року ви­конав модель башти Третього Інтернаціоналу. В 1922-у став одним з ініціаторів створення Державного інституту художньої культури (ДІНХУК). В 1921 -1925 – член постійної музейної комісії, згодом – завідуючий відділом матеріальної культу­ри в МХК (Музеї художньої культури) — ДІНХУК. В 1921-у намагався організувати лабораторію лівих художніх форм при заводі “Новий Лесснер” (Петроград). В 1918-1919 викладав у Державних вільних художніх майстернях (Москва), в 1919-1924 у ВХУТЕМАСІ, в 1925 – 1927 – професор Художнього інституту (Київ), в 1927-1930 – ВХУТЕІНу на деревообробному та ке­рамічному факультетах (Москва), в 1931-1932 викладав на факультеті кераміки Інституту силікатів, працював над апаратом “Летатлін”. “Моя мати – українка народоволка. У Хлєбникова мати теж українка. Так що ми з ним наполовину звідси”, – казав Володимир Татлін.