Українські звичаї та обряди

Кураторська колекція

Українські обряди і звичаї – це сукупність традицій, що передаються з покоління в покоління, відображаючи вірування, цінності та спосіб життя українського народу. Ці обряди і звичаї включають святкування Різдва, Великодня, Івана Купала, весільні обряди та багато інших обрядів та свят.

Весільні обряди:

сватання, заручини, вінчання, випікання короваю, танці, ігри та інші обряди, що супроводжують створення нової сім’ї. 

Про картину: На картині «Свати» Миколи Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов’язані зі сватанням. Якщо сватання було бажаним, дівчина за звичаєм сиділа біля печі й, з удаваною байдужістю потупивши очі, колупала її.
Про картину: Картина Весілля в Київській губернії пензля Миколи Пимоненка зображує другий день весілля, а саме обряд «перезви», коли процесія з червоним прапором, що символізує незайманість нареченої, рухається селом.
Про картину: Картина Айвазовського «Весілля на Україні» (або «З весілля»), написана у 1891 році, зображує ранній ранок другого дня весілля, коли відбувається обряд перевірки цноти молодої – «комора» або «конзумація».
Про картину: Картина «Повернення з весілля» Івана Айвазовського зображує ранній ранок після весілля. На передньому плані ми бачимо батька, який випив зайвого, та його дочку, яка намагається забрати у нього пляшку горілки. Задній план картини показує традиційну українську хату та гостей, які розходяться після гуляння, а також завершення обряду «комори» (перевірки цноти молодої), про що свідчить червоний прапор.
Про картину: В картині Трутовського — «Весільний викуп» (1881 р.) — зображено звичай сплати викупу за наречену: «поїзд» з кількох возів зупинився на околиці села, а сват і батько нареченої торгуються за розмір викупу; дівчина ж, оточена подругами, спостерігає цю сцену.
Про картину: На картині Федора Кричевського «Наречена» зображено вбирання молодої до шлюбу, зокрема, виготовлення головного убору. З одягу нареченої можна зрозуміти, що вона належить до заможної родини, а весілля буде гучним та пишним. Це була конкурсна картина, якої дав Ф. Кричевському право на закордонне відрядження за рахунок Академії до Австрії, Італії, Німеччини, Франції.
Про картину: З поетизмом художник зобразив народний звичай у картині «Везуть молоду»: селом ідуть запряжені сани з вбраною у святковий одяг дівчиною. Весільну процесію зустрічають односельці, один з яких грає на скрипці.
Про картину: Українці, зображені на його картинах, - ставні, красиві, сповнені самоповаги. Створюючи ці образи, Федір Кричевський не залучав уяву - він просто знав свій народ. Варто лиш поглянути на його твір «Свати».
Ще молодим Федір Кричевський здобув визнання. Його роботи були приречені на успіх, вони буквально приковували погляди своєю монументальністю, яскравою кольоровою гамою, епічністю.

Різдвяні обряди:

святвечір, колядування, вертеп, кутя та інші традиції, пов’язані з народженням Ісуса Христа. 

Про картину: За спогадами косівських старожилів художник зобразив сцену біля церкви в с. Вербовець. Живописна манера митця тяжіє до пленерного малярства, а спосіб трактування світлоповітряного об’єму наповнює жанрову сцену особливим настроєм і відчуттям свята.
Про картину: Полотно зображує сцену повернення сільської громади після церковного богослужіння. Група людей у традиційному українському вбранні крокує дорогою. На передньому плані — потік або калюжа, через яку вони перебираються.
Про картину: Це жанрове полотно майстерно відтворює атмосферу великоднього свята в селі другої половини XIX століття. На передньому плані — група людей в ошатному, чистому народному вбранні, що щойно повернулися з освячення пасок й сидять за святковим столом. Навколо — яскраві обряди: діти грають у «набитки» (гру з крашанками), а юнак поруч із хатою налаштовує скрипку, готуючись до музичних розваг.
Про картину: В совоєму творі «Великодня утреня» Микола Пимоненко відтворив сільську літургію на одне з найбільших християнських свят – Великдень. Його більше цікавить не сам церковний ритуал, а люди, які зібралися довкола храму, і атмосфера – передчуття радості одного з головних свят.
Про картину: Картина Миколи Пимоненка «Вихід із церкви у Страсний четвер» зачаровує глядача не лише майстерністю виконання, а й тією історією кохання, яка пов’язана з цим полотном. Про те, як жартівлива угода між Олександрою та Миколою Пимоненками обернулася міжнародним успіхом художника.
Про картину: Полотно «Колядки в Україні» 1864 року пензля Костянтина Трутовського — характерна жанрова картина XIX століття, виконана в реалістичному академічному стилі. Художник навчався у Петербурзі, жив і працював у Харківській та Курській губерніях. Значний вплив на художника справила творчість Тараса Шевченка.
Про картину: «Колядки» українського митця Миколи Пимоненка передає атмосферу колядування із звіздами, традиційно атрибутом колядників, що знаменувало народження Ісуса Христа та символізували Віфлиємську зірку.
Про картину: «Коляда» Олекси Новаківського — постімпресіоністичний за стилістикою твір. Естетика роботи схиляє до думки, що йдеться не про саму коляду чи святкову традицію, а про образ української вроди — на полотні зображені три співаючі жінки в національних вбраннях.
Про картину: Представник національного реалістичного живопису другої половини ХІХ ст. — початку ХХ ст. Сергій Васильківський теж не оминув тему Різдва. «Колядники» митця — це данина захопленню українським фольклором та давниною.
Про картину: Видатним твором на різдвяну тематику є полотно «Колядки» Миколи Пимоненка, яке він намалював у другій половині 1880-х рр. На картині М. Пимоненка «Колядки» ми бачимо не прикрашений чи ідеалізований фольклорний мотив, а типових виконавців колядок того часу — малих хлопчаків, які завітали до небагатої міщанської оселі. Митець зафіксував момент співу, впадає у вічі невибагливий дитячий одяг, пічка з відколеними кахлями на якій розмістилось скромне начиння, настрою роботі додає постать хлопця в гурті колядників, який не співає, а зігріває замерзлі руки. Здається, що незлагоджена поліфонія стихійного хлопчачого хору лунає із картини.

Ярмарки

Про картину:Костянтин Трутовський — «Ярмарок у Малоросії».
Картина зображує святкову атмосферу сільського ярмарку в одній із українських місцевостей XIX століття. У композиції — багатофігурна сцена з селянами, торговцями, дітьми та крамом, розміщена на тлі просторої площі під відкритим небом. Жваві рухи, барвистий народний одяг і численні побутові деталі створюють яскравий етнографічний образ життя українського села.
Про картину:На картині відомого художника Васильківського Сергія — «Підторжжя. Полтавщина» або ``Напередодні ярмарку, Полтавщина`` на передньому плані зображено жваве скупчення людей у національному вбранні: чоловіки та жінки з кошиками, мішками, можливо, деякі мають при собі товари для торгівлі. Це переплетення гут, гаманців, сміху — типовий образ українського торжища.
Про картину:Картина зображує народне життя на ярмарку в українському містечку середини XIX століття. Художник майстерно передає колорит побуту, деталі одягу, архітектуру і живу атмосферу сільського свята. Композиція насичена рухом і передає дух спільноти, що зібралася на торг і розваги.

Обряди Івана Купала:

ворожіння, плетіння вінків, стрибки через вогонь, пошук квітки папороті.

Про картину:— Написана 1888 року зображує двох молоденьких дівчат, які ворожать на воску. Вони вже розтопили його і вилили у холодну воду, витягнули з миски застиглу грудку і, підсвічуючи вогнем, вдивляються в химерні тіні від неї на стіні, гадаючи й фантазуючи, на що схожі ці контури і що вони віщують.
Про картину:Картина Миколи Пимоненко «Ворожка» зображує жіночий портрет у традиційному українському одязі. Головна героїня — ворожка, чиє проникливе обличчя і спокійний погляд створюють атмосферу містики. Навпроти неї сидить кіт — символ магії та зв’язку з невидимим світом, що підсилює загадковість образу.

У світському українському живописі з другої половини ХІХ століття та до 20-х рр. ХХ ст. найпопулярнішим різдвяним мотивом став сюжет колядування. З введенням християнства в Україні у Х ст. Різдво було поєднано з місцевими язичницькими святкуваннями повернення сонця або початку землеробського року. Дохристиянська назва свята — Коляда. Колядка — ритуальна різдвяна пісня, чиї корені теж сягають дохристиянських часів. У них можна простежити культ сонця і предків, поклоніння природі, віру в магічну силу слів. У колядках оповідались сцени з сільського життя і виражались прагнення доброго врожаю, багатства, щасливої долі та здоров’я. Поезія колядок захоплювала своєю мистецькою виразністю, до неї звертались відомі поети, композитори, зокрема М. Лисенко, М. Леонтович, Д. Січинський.