Мистецтво, що долає відстані

Кураторська колекція

«Спільне в нас» — перша публічна презентація нового етапу розвитку Vivid Fusion як міжнародної платформи. Vivid Fusion, що послідовно відкриває українське мистецтво та допомагає йому ставати частиною щоденного життя, відтепер звертається і до світової класики. Це відкриває доступ до міжнародного мистецького надбання й дозволяє добирати твори під найбільш вибагливий характер, атмосферу та культурний контекст простору.

Також новим напрямом Vivid Fusion стають цифрові паспорти творів. Вони покликані зробити інформацію про авторство, походження та провенанс доступною та прозорою.

Виставка дає уявлення про те, як платформа працюватиме зі світовою мистецькою спадщиною, об’єднуючи знакові твори різних епох і культур навколо близьких людині тем: дому, природи, спільності, пам’яті, уяви й майбутнього.

Сім розділів ведуть глядача від деталей повсякденності до пошуку нового бачення. Ми можемо не знати звичаїв іншої епохи або символів далекої культури, але здатні відчути радість зустрічі, захоплення природою чи прагнення створити щось нове.

куратор – Дмитро Доценко

ДЕТАЛІ
що напонює наше повсякденне життя?

Про картину:На одному з найвідоміших творів Вермеєра дівчина ніби щойно почула своє ім’я і на мить озирнулася. Вермеєр не розповідає, хто ця дівчина, адже перед нами не портрет, а троні — образ характеру в незвичному вбранні. Темне тло прибирає все випадкове й залишає тільки обличчя, синьо-жовтий тюрбан, блиск губ і перлину. Ця неприродно велика перлина народжується лише з двох світлих мазків.У розділі «Деталі» робота говорить про силу малого. Поворот голови, відблиск, напіввідкриті губи передають настрій, який ми відчуваємо через століття. Так мистецтво зберігає те, що в житті триває лише мить.
Про картину:Білий глечик, апельсин і книга здаються речами, які можна зустріти на будь-якому столі. Відмінні за формою, кольором і призначенням, вони утворюють зібраний простір щоденного життя. Художник зводить речі до простих геометричних об’ємів, але не позбавляє їх матеріальності: у глечику відчувається прохолода кераміки, в апельсині — вага стиглого плоду. Глядач не бачить людину на картині, проте її можна відчути у виборі речей, у паузі між читанням і трапезою. Продумана композиція перетворює прості предмети на образ камерного повсякденного життя.
Про картину:На тлі густих хмар світла гілка яблуні здається особливо тендітною. Серед рожевого цвіту й важкого листя затримався колібрі. Зустріч триває лише мить, проте Хід дає час роздивитися її в усіх подробицях. Захоплений природничими спостереженнями, він пише квіти з натури, передає форму пелюсток і переливчасте оперення птаха. До цих малих створінь художник придивляється з уважністю портретиста. Мінливий, недовговічний світ заслуговує на таку саме увагу, як і людське обличчя.
Про картину:Імператор Хуейцзун, правитель і блискучий митець династії Сун, прагнув не просто відтворити природу, а вловити її живий подих. Точність пензля тут поєднана з відчуттям крихкої рівноваги між рухом і спокоєм, тривким і швидкоплинним. На тонких стеблах бамбука зяблики завмерли лише на мить. Один насторожено вдивляється вдалечінь, інший, здається, ось-ось зірветься у політ. Уважність до світу в усіх його найменших проявах є особливим способом пізнання, а людей досі єднає радість зупинитися перед буденним і раптом побачити в ньому повноту світу.

ПРОСТІР
як ми бачимо світ навколо?

Про картину: Ніч у Мунка тиха, але сповнена життя. Місяць прокладає по воді вузьку світлову дорогу, що веде погляд углиб затоки. Темні стовбури дерев, смуга берега й спокійне небо підкреслюють широту простору. Срібний відблиск надає краєвидові ясності й умиротворення, а стримані барви роблять ніч майже відчутною. Самота тут не означає відчуження. Картина передає рідкісну мить єднання з природою, коли людина гостріше усвідомлює власну присутність у світі. Знайомий нічний спокій повертає думкам лад, і вони поволі стихають разом із нічним краєвидом.
Про картину:Картина передає магію нічного Дніпра. Зеленкувате місячне світло заливає безкраї береги, тиху воду та невеликі хати прибережного села. Ріка веде погляд углиб, а місячне сяйво робить знайомий краєвид водночас реальним і незбагненним. Твір утілює особливе відчуття природи як самостійної сили, перед якою людина завмирає. Цей пейзаж пов’язаний із конкретним місцем, проте енергія цього місця зрозуміла поза географією. Вона повертає до спільної для різних культур миті, коли темрява загострює зір, а світло змінює масштаб усього довкола.
Про картину: Клод Моне повертався до зображення свого улюбленого саду в Живерні знову й знову, бо той ніколи не був однаковим. У цій картині японський місток м’яко вплітається у воду, латаття й густу зелень. Контури розчиняються, барви переходять одна в одну, а короткі мазки передають мерехтіння світла й рух поверхні. Простір народжується просто на очах і не має чіткої межі між водою, рослинами та небом.
Про картину: Гловер ловить той короткий час, коли день ще не згас, а земля вже поволі віддає себе вечорові. Золоте світло ковзає пагорбами, пом’якшує їхні обриси й збирає розлогий краєвид. Далекі плани тануть у прозорому повітрі, тоді як дерева й нерівності землі зберігають відчутну вагу. Тут немає видовищної події, лише повільна зміна кольору та відстані. Австралійський ландшафт постає не екзотикою, а місцем, де щоденний горизонт набуває особливої ваги. Світло дає змогу відчути кожен вигин землі й м’яку далечінь. У вечірній тиші простір стає ширшим, а час помітно сповільнює хід.

РАЗОМ
як ми стаємо спільнотою?

Про картину: Мініатюра з видатної пам’ятки літератури іранських народів «Шах-наме» («Книги царів») зображує свято Сада, давнє іранське свято вогню. За легендою, цар Хушанг випадково відкрив вогонь, висікши іскру з каменю, і наказав відзначити цю подію. У композиції учасники розташовані навколо вогнища, що стає центром сцени. Їхні пози, жести й напрямки поглядів організують простір і показують спільну дію. Так відкриття перетворюється на ритуал, а ритуал — на спосіб зберегти подію в колективній пам’яті та передати її наступним поколінням.
Про картину: Мініатюра зображує зустріч, у якій музика стає головним зв’язком між присутніми. Музиканти грають на струнних і ударних інструментах, а двоє чоловіків у центрі композиції слухають їхню гру та спілкуються між собою. Спільне слухання створює єдиний емоційний досвід і перетворює музику на спосіб взаємодії, здатний збирати людей разом незалежно від їхніх ролей і статусу.
Про картину: Христос і апостоли сидять за столом під час вечері, що стала основою християнського обряду Євхаристії. Відтоді хліб і вино знову й знову з’являються в літургії, яку звершують християнські громади в різних частинах світу. Зображена тут трапеза тринадцяти людей продовжує відтворюватися в цьому ритуалі через століття. Той самий ритуал сьогодні поєднує мільйони людей, для яких ця вечеря залишається спільною точкою віри, пам’яті та належності до однієї традиції.
Про картину: Торії Кійонага переосмислює легенду про Ушівакамару, майбутнього Мінамото но Йошіцуне, та принцесу Дзьорурі. У традиційному сюжеті герой грає їй серенаду на флейті, але художник переносить історію в Японію XVIII століття: персонажі вдягнені за останньою модою періоду Едо, а легендарна зустріч нагадує світську прогулянку. Прийом мітате дозволяє сучасникам упізнати давню історію у власному часі. Музика зближує героїв, а знайомий сюжет пов’язує між собою покоління, які знову й знову його впізнають та переказують.

ТРАДИЦІЯ
що ми успадкуємо і як переосмислюємо це сьогодні?

Про картину: Над київським обрієм зі світла проступає Андріївська церква. Її силует зосереджує на собі увагу й нагадує тризуб, поєднуючи історію міста з образом української державності. Ганна Криволап продовжує традицію міського пейзажу, в якому пам’ятки втілюють особисту прив’язаність до місця. Колір надає знайомим обрисам емоційної сили. Ми успадковуємо ці споруди разом з історіями та зображеннями, що їх супроводжують.
Про картину: У «Вечірніх сутінках» Анатолій Криволап передає український пейзаж через колір. Контури землі й неба узагальнені, головну роль відіграють насичені кольорові площини та згасаюче світло. Художник продовжує традицію емоційного прочитання природи, важливу для українського живопису, й надає їй сучасного звучання. У його роботах краєвид стає простором внутрішнього переживання, де колір створює відчуття місця і часу. У контексті української живописної традиції Анатолій Криволап утверджує пейзаж як самостійну мову особистого досвіду.
Про картину: Увінчаний букетом квітів і зігрітий золотавим світлом неба, пагорб на полотні Олександра Бабака постає майже живою істотою. Сміливий мазок і ясна, життєствердна палітра наповнюють землю теплом, силою та відчуттям родючості. Художник послідовно повертається до цього мотиву, щоразу відкриваючи в знайомому рельєфі новий образ. Його пейзажі сповнені уважної любові до української землі. Тут зв’язок із місцем відчувається через колір і обриси пагорба, до яких погляд повертається з тією ж прихильністю, що й до близької людини.
Про картину: Твір є частиною циклу ``Воїни Світла``, яку художник розпочав у 2014 році в Нідерландах під враженням від революційних подій в Україні та арабському світі. У своїх роботах Макс Вітик прагне передати образи людей, яких він бачив на Майдані – відкритих, доброзичливих, хоробрих і гідних. Художник наголошує на ролі кольору: через насичену палітру він прагне візуалізувати вибухові емоції та енергію, пережиті під час Революції Гідності. Яскраві шари рожевого, червоного, золотого й синього перетворюють тіло на мапу пережитого. Окрема історія набуває тут ширшого звучання, бо прагнення захищати свободу й підтримувати одне одного зрозуміле людям різних культур.

УЯВА
які світи ми можемо створити?

Про картину: Клімт написав «Соняшник» під час літніх поїздок до Зальцкаммергута, де природа стала одним із головних мотивів його живопису. Проте художник не відтворює сад буквально: рослини й квіти він перетворює на щільний орнамент із кольору та форми. У центрі композиції височіє один соняшник, силует якого дослідники порівнюють з Емілією Фльоґе в одній із її довгих літніх суконь. Завдяки цьому квітка сприймається як самостійний образ із майже портретною виразністю.
Про картину: Франц Марк вирізнявся особливою чутливістю до життя тварин. «Чи є більш таємнича ідея, — запитував він, — ніж уявити, як природа відображається в очах тварин?» Марк написав картину «Зачарований млин» після поїздки до італійського міста Мерано в Південному Тіролі. Назва роботи відсилає до «магічної» гармонії, яку він відчув там між людським життям, представленим будинками й млином ліворуч, і природою, втіленою в ліричній групі дерев і тварин праворуч.
Про картину: У «Весні» Боттічеллі з’єднує кілька міфологічних епізодів. Праворуч Зефір наздоганяє Хлоріду, з її вуст уже сиплються квіти, а поруч вона постає Флорою. У центрі — Венера й Купідон із зав’язаними очима, ліворуч танцюють три Грації, а Меркурій кадуцеєм розганяє хмари. Боттічеллі прописав щонайменше 42 впізнавані види рослин, серед них — фіолетові іриси, символ Флоренції. Картина була створена для дому Медічі, а її точний задум і символізм досі залишаються предметом суперечок.
Про картину: Стшемінський досліджував післяобраз — зображення, яке ще деякий час зберігається на сітківці після того, як ми перестаємо дивитися на джерело світла. У «Післяобразі сонця» він передає саме цей нестійкий оптичний ефект. Яскраві червоні й сині плями нагадують слід від прямого погляду на сонце, тоді як світлі форми — це момент його поступового зникнення. Художник фактично пише не предмет, а те, що око продовжує бачити вже без нього. Тут уява починається з роботи самого зору: реальність зникає, але її образ ще певний час існує у свідомості.

ЗВ’ЯЗОК
що робить нас ближчими?

Про картину: У роботі послідовника Фра Філіппо Ліппі сакральний образ розкривається через зрозумілий людський зв’язок — близькість матері й дитини. Марія підтримує Дитя обома руками. Цей жест надає сакральному образу людської теплоти. Хлопчик стоїть на кам’яному парапеті, а пальці Мадонни торкаються його щоки й плеча. У цій близькості впізнається щоденна материнська турбота, піднесена до образу божественної любові. Золоті німби позначають священний вимір сцени, а троянди вказують на чистоту й любов Богородиці. Через дотик матері твір говорить про найперший людський зв’язок, зрозумілий поза межами часу й віри.
Про картину: Тарас Шевченко написав «Катерину» 1842 року за мотивами власної поеми про долю покинутої дівчини. Вона постає перед глядачем у стані самотності, коли близькість, що мала б підтримувати, обертається відчуженням і вразливістю. Ця картина — своєрідне нагадування про те, що стосунки між людьми визначаються не лише почуттям, а й відповідальністю за іншого. Образ Катерини спонукає співпереживати, перетворюючи чужу історію на особисте моральне питання. Саме здатність побачити в іншій людині особистість стає першим кроком до справжньої близькості.
Про картину: П’ятеро дітей зібралися за невеликим столом, заставленим чашками, глечиком і тарілкою з хлібом. М’яке світло виділяє обличчя, руки та біло-блакитний посуд серед стриманих відтінків кімнати. Анкер уважно виписує деталі, але головним залишається настрій домашнього ранку, коли діти цілком поглинуті звичними справами і ніби не помічають присутності глядача. Твір 1879 року зберігає те, з чого згодом складається пам’ять про дитинство. У ній залишаються смак їжі, голоси поруч, турбота старших, відчуття безпеки. З роками ці спогади набувають особливої ваги. Саме вони стають внутрішнім образом дому й першим досвідом близькості, який людина несе крізь життя.
Про картину: Дві жінки сидять за столом із невеликими келихами лікеру. Їхні погляди не перетинаються, проте сама присутність кількох людей в одному просторі надає сцені відчуття близькості. На передньому плані художник зображує себе з палітрою й пензлем, перетворюючи побутовий епізод на спостереження за людськими стосунками. Зовнішньої дії майже немає, зміст народжується зі спільного досвіду та звички проводити час разом.

МАЙБУТНЄ
як народжується нове бачення?

Про картину: У Мунка світанок стає образом оновлення. Сонячний диск піднімається над скелястим узбережжям. Довгі промені проходять через небо, воду і землю. «Сонце» створене для актової зали Університету Осло та стало центром монументального циклу. Його смілива, майже абстрактна побудова звучала новаторськи для свого часу. Промені розходяться просто до глядача, відкриваючи простір подальшого руху. Сонце сходить щодня, і кожен світанок повертає світові можливість почати знову й побачити його інакше. У цій повторюваності народжується надія.
Про картину: У картині Вільяма Тернера Венеція ще попереду. Вона поволі проступає крізь світло й повітря, поки човни рухаються через лагуну. Сонце й місяць одночасно видніються в небі, позначаючи межову годину. На виставці 1844 року художник супроводив полотно рядками Байрона про цю мить. Розмиті обриси міста залишають простір для очікування й уяви. Форми немов народжуються на наших очах, і ми переживаємо появу Венеції разом із художником. Майбутнє починається ще до прибуття. Воно живе в передчутті зустрічі, що вже змінює погляд і надає самій подорожі особливого сенсу.
Про картину: Меда Прімавезі впевнено стоїть перед глядачем, широко розставивши ноги й завівши руки за спину. Їй близько дев’яти років, і Клімт бачить у ній самостійну особистість. Меда згадувала себе вольовою й активною. Ці риси відчутні в її поставі та прямому погляді. Її батьки підтримували нове віденське мистецтво, тож робота виникла в середовищі, відкритому до змін. Білу сукню створила дизайнерка Емілія Фльоґе, а квіти на сукні й тлі підкреслюють юність моделі. Упевненість Меди спрямована вперед, і вона без вагань дивиться у своє майбутнє.
Про картину: Лелека здавна пов’язаний в українській культурі з домом, родиною, добробутом і поверненням. Щороку птах долає велику відстань і знову знаходить шлях до свого гнізда. У роботі Ганни Криволап цей рух стає образом надії, що має напрям. Птахи поєднують відкритий горизонт із пам’яттю про рідну землю. Їхня злагодженість говорить про силу спільного шляху. Політ набуває значення тяглості, здатної пережити розлуку.